Тисячі сімей чекають своїх захисників з полону: розмова з родичами полоненого [ Редагувати ]
Що насправді відбувається в рашистському полоні, рідні можуть тільки здогадуватися.
Україна напередодні повернула з полону ще чотирьох військових та двох цивільних. Усі звільнені брали участь у боях за Маріуполь, де і потрапили у полон, - написав у телеграмі голова Офісу президента Андрій Єрмак. І зазначив, що обміни продовжуються, результат вересня - 235 людей.
На повернення своїх синів та чоловіків чекають ще тисячі сімей. Серед них - і родина захисника Маріуполя з 209-гоокремого протитанкового дивізіону. Про це далі - мої колеги.
Владиславу Тирбі з-під Одеси лише 20. Рік тому, хлопець, нікого не попередивши, кинув навчання та підписав контракт із ЗСУ. До повномасштабного вторгнення рашистів служив під Маріуполем.
Тетяна Тирба, мати полоненого Владислава Тирби:
Я йому дзвоню о 6 ранку. Кажу: "Владик, що там у вас, все спокійно?" - Ні мамо, ми вже збираємось. Каже: "ми вже виїхали, там війна, все".
Владислав з перших днів боронив Маріуполь. Ті страшні тижні вся його родина жила з телефоном у руках.
Ірина Цьорик, сестра полоненого Владислава Тирби:
Їм вай-фай включали раз на три дні. Єслі він не міг мені написати слово, він скидав точку. І я розуміла, що він живий.
Іноді хлопець скидав близьким відео зі страшними картинамии знищення ворогом міста.
Говорити всю правду про матері хлопець не наважувався, аби не посилювати її хвилювання. Потай зізнавався сестрі.
Ірина Цьорик, сестра полоненого Владислава Тирби:
Начали їх бить "градами", їхали танки, у Владіка було поранення. Осколок від "Граду" відлетів. Розрубало плече.Ще в одного мальчика поранення в живіт, а третій мальчик з них потрапив під танк, йому роздробило ногу. І вони вдвох цього хлопця тягнули в бункер.
Але Владислав не втрачав сили духу.
Він сказав одну річ: "Всі ми знаємо, за що тут воюємо. Ми воюємо за свою країну і за вас".
Востаннє Владислав вийшов на зв'язок третього квітня, обіцяв зателефонувати за кілька днів, але зник. Рідні з острахом читали новини з Маріуполя і сподівалися: аби живий!
Повідомлень так і не було. Поки не принесли лист від командування.
Тетяна Тирба, мати полоненого Владислава Тирби:
Только прийшло сповіщення від військкомату місцевого , що він потрапив 12 квітня в полон в Донецькій області, Маріупольський район. І потім вже подзвонили з національного бюро "Полон". Сказали, що російська сторона підтвердила, що він є у них на території.
У полон Владислав потрапив з дев'ятьма побратимами. Їхні сім'ї з різних куточків України об'єдналися для пошуку рідних. Владислав у їхній десятці - наймолодший. Найстаршому, водію підрозділу - майже шістдесят. Кілька місяців про полонених бійців не було жодної інформації. Ірина щодня відслідковувала рашистькі пабліки в надії побачити обличчя брата.
Ірина Цьорик, сестра полоненого Владислава Тирби:
Вже невиносимо. Ти в кожній людині, в кожному солдаті ти шукаєш свого брата. І коли немає звʼязку, 152 дні немає з ним звʼязку, ти не можеш радіти нічому.
Нарешті, один з полонених подзвонив дружині. Повідомив: їх тримають у Таганрозі.
Тетяна Тирба, мати полоненого Владислава Тирби:
Так як вона сказала: вони всі живі, здорові.
Що насправді відбувається в рашистському полоні, рідні можуть тільки здогадуватися. Кілька полонених написали додому листи, в яких також повідомляють, що в них усе добре. Сім'ї підозрюють, що ці слова написані під диктовку, але головне - чоловіки живі. А отже, їх зможуть повернути.
Ірина Цьорик, сестра полоненого Владислава Тирби:
Я завжди лишаю увімкненим вай-фай. Тому що знаю, що він мені ілі подзвонить, ілі напише. І я завжди маю йому відповісти. З шостого квітня я кожного дня пишу йому. Я пишу просто - я не знаю, кому я пишу, я в надії, що він коли прийде, прочитає в Телеграмі всі мої повідомлення: "Що я його жду, що його ждуть всі!!"
