Прибузьке на Миколаївщині: як люди виживають за п'ять кілометрів від рашистських позицій? [ Редагувати ]

У Прибузьке на Миколаївщині війна увірвалась в середині березня і перетворила фермерське село на фронтове. Населений пункт розташований за двадцять кілометрів від Миколаєва. А за якихось п'ять кілометрів - позиції російських військових, які гатять по Прибузькому і руйнують те, що люди зводили роками. Як зараз виглядає село, і скільки жителів там лишилося - дізнавалася Наталя Сінченко.

Донедавна затишне Прибузьке нині пошарпане та спорожніле. Староста Сергій Албадоєв розповідає, що село, в якому мешкало з півтори тисячі людей, розвивалося. Для дітей збудували нову школу, жителі тримали господарства, займалися фермерством.

Сергій Албадоєв, староста села Прибузьке:

Зробили дорогу у Прибузьке, щоб люди могли жити, щоб було краще. Для того, щоб люди могли пересуватись. Але ж війна, поміняли плани людей.

Перші обстріли люди почули 12 березня в селі. А згодом у Прибузьке зайшли окупанти.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Коли побачили, що колона їде сюда на село Прибузьке, а живу я тут через одну вулицю, і щоб якось людей убезпечити, я кажу жінці пиши у фейсбуці всім, що їде колона. Вона написала, а я тим часом побіг через огороди. Щоб люди дійсно почули, що небезпека. І я в цей колокол почав тарабанити, щоб людям дошло, що дійсно небезпека.

Далі була евакуація. Виїжджали, хто чим.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Громада, тоді староста громади подзвонив і сказав: потрібно людей евакуювати. Вони пригнали автобус, пригнали грузову машину. Хтось на своїх машинах, і хто чим знав, хто тим і тікав.

Зараз у селі залишилося не більше 25 мешканців. Один з них - Андрій. Дитину з дружиною вивіз у безпечне місце, а сам повернувся.

Андрій, житель села Прибузьке:

Ми там по підвалах ховались із дитиною. Закидував у підвал, а там жінка ловила. Це було страшно - це раз. По друге зараз живу тут, бо мені ніде жити. Не має де знаходитись. Де мені знаходитись? Ніхто ні дом не поверне, нічого. В городі на квартирах всі бабло хочуть. Всім платить потрібно.

Зрештою наші оборонці вигнали окупантів із Прибузького. Утім, рашисти й далі гатять по селу. Спершу - демілітаризували церкву. В неї прилетіла авіаційна бомба.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Он іконочка вісить, столи стоять.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Зараз приміщення зруйноване, а ця частина в аварійному стані. Люди приходили, молилися тут. Кожну неділю, кожне свято. Церква була гарна.

Наступний ворожий удар був по школі. Швидко крокуючи, староста показує, що залишилося від будівлі.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Сюда прилітає часто. Тут же школа. Дуже часто. Тут кабінет був праці, бачите, ще станки стоять.

А ось і місце влучання ворожої ракети - вирва у п'ять метрів завглибшки.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Ще два мене тут влізе.

Юрій був тренером з боксу, а нині боронить Україну. Спортивний клуб, де займався з дітьми, не оминули орківські снаряди.

Юрій, військовослужбовець Збройних сил України:

Тут была разминочная, общефизическая подготовка была. Так же только ремонт сделали и вот, что случилось. Вот такая вот. Аж слов не хватает. Короче злости на орков сильно много. Накопилось прям очень много злости. Ненавижу их. Дети звонят, плачут. Очень хотят вернуться в спорт.

Прибузьке - на лінії фронту. Тож обстріли тут майже щодня.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Передова дальше більше там нічого немає. Далі тільки Херсон, Херсонська область. Їхні позиції.

Та попри це, селяни рвуться додому.

Сергій Алдобаєв, староста села Прибузьке:

Бажаючих багато, але обстріли, ми їм не рекомендуємо. Але люди їдуть. На днях заїхало два чоловіка.

Це ризиковано, але демонструє найвищий рівень довіри до наших захисників.

Юрій, військовослужбовець Збройних сил України:

Будем надеяться, что все вернется, что в скором времени мы победим. Что дальше будем развивать спорт, восстанавливать все.