Проста сільська сімʼя прихистила в себе одразу 18 вимушених переселенців з Херсонщини [ Редагувати ]
Наступна історія з Одещини. Там звичайна сільська родина прихистила в себе відразу 18 вимушених переселенців з Херсонщини. І ці люди - не сидять, склавши руки - вже збираються вирощувати на новому місці кавуни. Докладніше - дивіться далі.
У селі Сухомлинове родину Скрипників знає кожна людина. Місцеві кажуть, Сергій та Олена - активісти по життю!
Наталія Кужельникова, староста Баранівського старостинського округу:
Вони завжди позитивні, вони завжди відповідальні, якщо потрібна допомога, сім'я Скрипників - перші!
Одними з перших прихистили і вимушених переселенців. Спочатку у квітні з Херсонщини приїхали дві родини, потім - ще одна, потім - підтягнулися їхні друзі - і ось у Скрипників мешкає вже вісімнадцять людей, десятеро з яких - діти. А чужих дітей, як відомо, не буває - каже господарка.
Олена Скрипник, жителька села Сухомлинове:
Я.. що в мене є - я останнім з ними поділюся, але щоб моя дитина не бачила того, що бачили ці люди. Все. Це моє слово таке, що ..тяжко. Сильно тяжко.
Біженців Скрипники розмістили у трьох будинках, які залишилися у спадок від батьків. Надали меблі, посуд, ковдри - та продовжують допомагати, чим можуть. При цьому Сергій та Олена - надзвичайно скромні люди. Довелося буквально вмовляти їх на інтерв'ю.
Олена Скрипник, жителька села Сухомлинове:
Я, я не можу понять, чого з мене зробили такого героя - ми нічого не зробили, розумієте? Ну, стояла порожня хата - ну, так, будь ласка, господи!
Сергій Скрипник, житель села Сухомлинове:
Спитали: чи можна? Та і чого ж неможна? Що це таке? Хай живуть скільки хочуть - стільки хай живуть!
А ось самі переселенці - у захваті від такої гостинності. Юлія з чоловіком та чотирма дітьми приїхала з села Дубовка з-під Каховки. Каже, зараз в їхньому рідному будинку господарюють російські окупанти: залишатися там було вкрай небезпечно.
Юлія Ковальчук, переселенка з Херсонщини:
Страшно то, что когда они приходят и бьют мужчин. Ну, и стреляют - дети постоянно боялись - поэтому мы и выехали.
А були ж часи, згадує жінка, коли вони й самі надавали притулок переселенцям, які тікали від війни - у чотирнадцятому році.
Юлія Ковальчук, переселенка з Херсонщини:
Принимали из Донецка: у нас жила семья - тоже с детками маленькими, но теперь МЫ такие!
При цьому гості з Херсонщини не сидять склавши руки. Приміром, чоловік Юлії - Андрій - відразу пішов працювати на місцеву свиноферму. Роботу знайшли й інші чоловіки. Та вже планують займатися тут сільським господарством.
Сергій Петренко, переселенець з Херсонщини:
Нам вже запропонували тут взяти під пробу два з половиною гектари землі: тобто людина дає - ну, будемо пробувати садити кавун, але сподіваємось, наші кавуни херсонські скоро повернуться!
Приклад такої людяності максимально підтримує вся громада села. В один із будинків - провели газ, привозять гуманітарну допомогу та, так би мовити, взяли шефство над херсонцями.
Віктор Лобач, Іванівський селищний голова:
Взагалі, це ті переселенці, які хочуть знайти своє місце в цій громаді: хочуть працювати і бути корисними, а не тільки щось вимагати, ці люди нічого не вимагають. І знаєте: таким людям хочеться допомагати: і сім'ї Скрипник, і таким переселенцям.
При цьому у громаді кажуть: навколо - та й взагалі по країні - ще чимало вільних будинків, власники яких можуть прихистити біженців. І, можливо, приклад Скрипників когось підштовхне простягнути руку допомоги тим, хто залишився без дому.