Понад 90 населених пунктів натепер деокуповано на Херсонщині: які проблеми потребують вирішення [ Редагувати ]

Понад 90 населених пунктів натепер деокуповано на Херсонщині. Це офіційна інформація від Міноборони. Усі вони повертаються до мирного життя під синьо-жовтим стягом. Як саме триває процес повернення і які проблеми потребують вирішення - дивіться у репортажі Олени Мендалюк.

Олена Мендалюк – кореспондентка:

Зараз ми знаходимось на кордоні Дніпропетровської області, вона у тій стороні та Херсонської, це початок, вона у тій стороні, і тут як ми бачимо були перші позиції окупантів. Ось подивіться, як вони зробили свої укріплення. 

Ящики від боєприпасів заповнили піском і сконструювали бліндаж. Тут досі розкидані російські бушлати, пігулки та особисті речі. 

А далі - поступово, метр за метром - українські бійці звільняють землі Херсонщини....

У село Іванків російська армія зайшла 10 березня, розповідає пан Володимир. З перших днів окупанти почали спустошувати полиці усіх магазинів.

Володимир Клазун - житель звільненого села Іванків:

Начали тягать водку, вино, цигарки. Тоді на 2 день паспорта почали перевіряти. Випить просили у людей, покурить. Троє людей у нас. Один десь безвісти пропав, двох убили. Наші тут урал розбили, стояв російський під школою. Наші тут його збили. Тут страшне робилося, снаряди вривалися. Тут страшне, що творилося, ми побули 3 місяці та 10 днів і поїхали.

Мирне населення російська армія розстрілювала і в сусідньому селищі Архангельське. Тут в перші ж дні окупації вбили дві родини.

Юрій - житель звільненого Архангельського:

Здесь была семья Павленко, Валентина его супруга, у него выстрел в голову, а она тяжелым предметом по голове. Нашли обоих в подвале. Еще одна семья. Фамилию не вспомню. Нашли их через месяц в этажках. 

В Архангельському не залишилося жодного вцілілого магазину чи аптеки. Усе розграбовано. Місцеві розповідають, окупанти не гребували ні чим. 

Юрій - житель звільненого Архангельського:

Скорее всего, какая-то северо-кавказская девизия. Основной костяк их был кадыровцы. Там же были и дагестанцы, но были и славяне, со Старополья. 

Свій штаб вони облаштували у місцевому п'ятиповерховому гуртожитку. Що в середині залишила по собі загарбницька армія - сказати важко, тут досі небезпечно, на вході попередження - міни.

На центральній вулиці селища клжен будинок посічений снарядами чи зовсім вигорілий. Та попри все - люди потроху повертаються на свою землю. Намагаються зберегти хоча б стіни.

Катерина - жителька звільненого Архангельського:

Сюди ще кімната була, тут було вікно, ост тут ще дірка, яка не знаю від чого. Жили вони в нас трошки, в погребі були, в хаті були. Тільки повикидала їх бушлати, сумочки, якісь. Що будемо далі робити, побачимо. В апрелі як уїхали так ось це приїхали, як освободили. 

У ніч на 4 жовтня окупанти тікали з Великої Олександрівки. Та попри страх перед ЗСУ - все ж намагалися із собою прихопили і награбоване.

Юрій - житель звільненої Великої Олександрівки:

Начиная от нижнього білья, то так є насправді. І заканчує, машини позабирали у людей тікали навіть, в последній момент у людей машини забирали. А стіралки, компʼютери - це таке, спічки для них. Вони уралами грузили, в них не хватало скидали, у них з уралів попадало там.

Олена Мендалюк – кореспондентка:

Саме у цьому будинку, за словами місцевих, окупанти облаштували катувальню. Людей тримали у підвалі. 

Володимир - житель звільненої Великої Олександрівки:

Там був подвал і люди добре страждали. Признавайся! В чому? Просто признавайся. Ти здаєш? Кого здавати? Ці чоловіки мали якесь відношення до військових? Абсолютно ніяких. Один поїхав траву косить корові і його три дня шукали, в подвалі тут знайшли. Те саме. 

У Великій Олександрівці окупанти облаштували собі штаб у місцевій школі. І тут поки в приміщення заходити не можна. Там досі тривають слідчі дії. Ззовні ж тут мало що нагадує на шкільне подвір'я.

Олена Мендалюк – кореспондентка:

Ось в таких ямах - довжиною більше 10 метрів, висотою більше 2 - окупанти ховали свою важку техніку. Лише на території школи знайдено близько 5 таких схованок. 

7 місяців Велика Олександрівка була під окупацією. Російська армія встигла призначити гауляйтершу - місцеву жительку.

Юрій - житель звільненої Великої Олександрівки:

Була тут ніхто, і звать її ніяк. Знаєш, обично до власті хто лізе. Вони думали, що рускіє навсегда. Вони ж тут і кричали, що до Крима присоєдінять. І пиво з ними ходила пить, і обнімалися. Гидко було дивитися. Понімаєте, тут власть рішає одне, а потом кажуть ой знайшли колобаранта повішеного, найшли колабаранта спаленого. Власть нічого не робить. Народ сам рєшає. 

До окупації у Великій Олександрівці населення було майже 7 тисяч. Та після приходу "руського миру" залишилися не більше тисячі. Люди тікали хто як міг.

Ігор - житель звільненої Великої Олександрівки:

Поки мости були, виїжджали по на машинах, кто як. Автомобілем звідси вивозили в Старосілля. Там люди з Долгова, через річку Долгово, і люди на човни резинові і перевозили. З Кривого Рогу приїжджали машини і забирали.

З кожним місяцем окупації - шляхів евакуації ставало все менше. Російська армія систематично руйнувала усі переправи. 

Олена Мендалюк – кореспондентка:

Це міст через річку Інгулець. З того боку були вже наші українські захисники. І окупанти настільки боялися їхнього наступу, що двічі намагалися його зруйнувати. В останнє поцілили у вересні і ось що, залишилося від переправи. 

Після російських снарядів вистояли лише кілька опор.

Артем – військовослужбовець:

Вы ж видите сами. Во что превратили - разбито все, разруха. 

Артем сапер, сьогодні в нього ювілей - 30 років. Але він на бойовому посту, розповідає, російська армія замінувала тут кожен клаптик землі. А в лісі ще лишилися їхні укріплення, звідки рашисти і вели вогонь по населених пунктах.

Артем – військовослужбовець:

Были их позиции, они работали с этого леса там вот туда по нашим позициям. Какие села они обстреливали с этих позиций? Біла Криниця, Ордовка, Кочубєєва. Дуже багато Запорожье. 

Олена Мендалюк – кореспондентка:

Нерозірвані снаряди, небезпечні предмети, одяг, залишки сухпайків, це все досі можна знайти, де були окупанти. 

А ще російська техніка, звісно, знищена нашими захисниками. Військові попереджають, ще не встигли обстежити всю територію, тому сюди місцевих намагаються не пускати. Каже, можуть бути розтяжки. Лінія фронту від Великої Олександрівки нині всього за 20 кілометрів. Бійці запевняють, більше сюди ворога не пустять і інші українські землі повернуть під синьо-жовтий прапор.