"Хочу жити": як колишній продавець сантехніки, мобілізований в армію рф, здався і як почувається в українському полоні [ Редагувати ]
Ще один шанс, зокрема, для частково мобілізованих росіян - програма "Хочу Жити".
"Єдиний шанс уникнути загибелі - негайно здатися в полон. Тоді Україна гарантує збереження життя та безпеку" - із таким закликом Головне управління розвідки Міноборони України звернулося до російських військових, які залишилися в Херсоні. Ще один шанс, зокрема, для частково мобілізованих росіян - програма "Хочу Жити".
Про те, як колишній продавець сантехніки з Орська, мобілізований в армію рф, здався і як почувається в українському полоні - подивіться в екслюзивному інтервʼю Ірини Баглай.
Звуть мене Куліков Михайло Олексійович. Я з міста Орск, Оренбурзської області. І до того, як я потрапив на територію України, я був продавцем сантехніки. І паралельно з цим - викладач на дистанційці. Інформатика для дітей.
Ви казали, що захоплювалися фотографією?
Так, маленьке хобі. Моя особиста точка зору, що у фотографії головне - не людина, головне - це її відсутність. Показати світ людей, в якому людей немає.
Як ви потрапили в російську армію?
21-го числа, вересня володимир володимирович оголошує мобілізацію, буквально через 2 години у мене в руках є повістка. 22-го - на комісію. 22-го мене везуть в Оренбург. Там, буквально за кілька годин проходжу медкомісію, з Оренбурга мене вже в Самару в частину, 23-го я в частині. Там нас одягають, взувають і везуть. 24-го числа - я вже в наметовому містечку, десь в Бєлгородській області. Там нас озброюють, доекіпіровують, тобто бронежилет, каска, автомат, гранати і 25-го все - вітаю, Україна.
Ви потрапили під мобілізацію як хто?
Я - молодший сержант запасу. Тобто строкову службу відслужив у 12-13-му році.
Ви не думали, щоб чинити спротив?
Часу на це не було, банально.
Розкажіть про військову підготовку. Скільки вона тривала? Що собою уявляла?
Військова підготовка, насправді, дуже смішне питання, насправді.
Куди ви потрапили? Ви знали, що це за населенний пункт?
Нас привезли в якийсь табір, там було якесь село, але ми в ньому перебували годину, після чого нас увезли, в якусь лісосмугу і я, навіть, не знаю де я був на той момент.
А у вас був мобільний телефон?
Мобільний був. Але проблема з інтернетом дуже велика, роумінг.
А люди, які були з вами, вони теж мобілізовані?
Ті, які були зі мною були, ті - добровольці. З мобілізованих у своєму регіоні я був один, потрапив у цю частину.
Що ви раніше знали про Україну?
Що з 14-го триває конфлікт на Донбасі, що у лютому путін оголосив СВО - спеціальну військову операцію і якби все.
А ви не цікавились?
Ні, в тому то і все питання. Я не цікавився цим. Мені це було нецікаво. Це інтереси іншої держави і мене вони не стосувались.
Сусідська країна і ніколи не було цікаво?
Для мене сусідська країна - це Казахстан. Тому що мені до Казахстана від міста їхати 20 хвилин, а до України - 2 дні. Тому для мене це не була сусідська країна. Це країна десь на заході. Все.
Вдома ви думали про війну в Україні?
Коли оголосили спецоперацію, у мене було дві думки - навіщо ми туди ліземо і чи треба нам туди лізти?
Як обрали "Хочу жить"? Як дізнались? Коли зареєструвались?
21-го числа мені приходить повістка, я розумію, що часу у мене катострофічно немає і я розумію, що швидше за все, військова підготовка буде мінімальна. Тобто я навіть не припускав, що вона буде настільки мінімальна. Я подумав, що варіантів у мене тільки два: або 200-й, або 300-й. Говорячи мовою цивільного, або труп, або поранений. Тому подумав - було б непогано підібрати собі запасний варіант. Погуглив. Натикнувся на телеграмканал "Хочуть жить". Там знайшов номер, дізнався, що мені потрібно робити, щоб у випадку чого здатися у полон.
А що ви вбивали у пошуковик?
Так і вбивав - "як здатися у полон на Україні".. в Україні, у вас таке не вітається, я знаю.
З вами проводили політінформації, пояснювали куди ви їдете? Для чого ви їдете?
У самій частині такого не було, бо там все - швидше, швидше. Ось тобі форма, ось тобі бушлат, там вже розберешся.
Ви обговорювали з тими, з ким були там "Хочу жить"? Ділились з кимось? Пропонували зробити як ви?
Боюсь, що ні.
Чому?
Там все ж таки всі добровольці були і це з тих людей, яким не знаєш чи можна довіряти.
А ви говорили з ними - яка у них мотивація?
Мотивація у всіх різна - у когось гроші, у когось патріотизм. Допомогти, оце все. У всіх по-різному. Здебільшого - процентів 75-80 - це гроші.
Великі гроші?
В рублях обіцяли близько 200 тисяч. У моєму місті середня зарплата 25 тисяч.
В якийсь момент було страшно коли ви йшли, де вас забирали - в який момент боялися?
Так, було таке. Тому що, коли я вже дзвонив другий раз із роумінга, дзвонив, мені сказали - тобі потрібно дістатися сусіднього села. Там 3 км. І ось ті 3 км я біг так, що в мене п`ята видно було, тому що так як я зрозумів, ті, хто були у селі Ольгівка, вони банально не були в курсі, що є людина, яка збирається сама здатися. Я боявся, що мене просто підстрелять. Це було дуже страшно.
А ви не боялися, що вас ваші помітять?
Ні, в той момент це вже не було страшно.
Їжа, озброєння - наскільки ви були забезпечені?
Озброєння - у нас був автомат, 6 магазинів до нього. Тобто боєкомплект 180 патронів, до нього в сумі виходить. 2 гранати. Форма - літня, зимова, натільна білизна, харчі - сухпаї. Нам привозили, видавали і були перебої з цим.
Ви хочете вертатися додому?
Складне питання. З одного боку боюсь, що до мене доберуться спецслужби і почнуть ставити незручні питання. Друге, повторюсь - я одружитися не встиг. Є на кому.
Хто вас чекає вдома?
Вдома мене чекає мати, вдома мене чекає наречена і два кота.
Спілкувалися з ними?
З котами - нє, з мамою, з нареченою так, дають, є можливість вийти на зв`язок.
Ви не боїтеся за їхню безпеку?
Мені прийшло повідомлення, що до мами вже приходили фсбшники і просили у неї докази того, що мене тут не завербували. У матері в росії просять доказів, що мене в Україні не завербували, фсб. Тобто як вони собі це уявляють. Але в цілому є тривога з цього питання. Але я вже буду розбиратися на місці.
Але ви погодились на інтервʼю?
Так.
Чому?
Питання дуже цікаве.
Це сміливість чи це гарантії, що вас не спишуть як безвісти зниклого? Документально - ви служите? Оформлені?
Так, оформлений. Контракт підписував строком на 4 місяці з подальшим подовженням, якщо мобілізація незавершиться протягом 4 місяців.
Що вас найбільше здивувало, коли ви здалися?
Після того, як я здався, мене здивувало ставлення. Ставлення військовослужбовців українських до мене. Я - ворог. Якби ви це не називали зараз, я все одно лишаюсь ворогом. Я прийшов в Україну зі зброєю, що вже мене робить автоматично ціллю для розстрілу. Нехай це буде не до стінки обличчям і в потилицю кулю. Але факт лишається фактом. Але при цьому, мене нагодували, мене напоїли. Мені навіть дали закурити. Вже після, коли везли у місце постійного перебування, дорогою мене спитали - годований? Я: "Є таке, тому що зранку не їв." - Добре. Завозять мене у кафе і там мені дають тарілку борща. Справжній український борщ. Вам цього не зрозуміти, тому що справжній український борщ для вас це - завтрак обід і вечеря, а для мене це вперше. Для мене це був найчудовіший борщ.
А з чим порівнювали?
З тим борщем, що їв у росії і просто небо і земля.
Ви ж, напевно, обговорювали між собою в росії - для чого вашій країні ця війна?
З цього приводу не можу не озвучити слова свого друга, які він сказав, перед тим як мене у потяг посадили і відвезли в Самару, в частину : "пам`ятай, кожна куля, що випущена - це рубль у чиємось гаманці". Тобто, простіше кажучи, війна - це бізнес.
Чий?
Я не можу на це питання відповісти. Я не знаю. Але як кажуть: кому війна, а кому мати рідна.
Куля російського виробництва?
Логічно.
І заробляє хто?
Заробляє росія.
А ви знаєте, що ви вдало встигли? Чули, що у росії зараз блокують доступ до цього ресурса? Що робити іншим?
Телеграм дуже складно заблокувати. Я б навіть сказав, що практично взагалі неможливо. Тому якщо що, навіть через впн, якщо не допомогає. Телеграм, стрічка пошуку - "хочу жить", далі знайдете.
А як ви вважаєте, мама вас побачить?
Якщо буде у ютубі - мати це побачить.
Вона це відслідковує? Не боїтеся, що вас вважатимуть зрадником?
З одного боку я боюсь, а з іншого - чому я зрадник? , якщо зрадили мене. Тобто як все було? Ми цілий день пробули під обстрілом мінометним. Потім прийшов командир, капітан Ганота. Привіт тобі, капітан. Сказав - зараз йдете туда і окопуйтесь. Ми пішли окопуватися, мінометний обстріл. Стрілкотня пішла. Добре, що туман, тому що стріляли не прицільно. Ми побігли назад у підвал, де ми добу просиділи. Добігло нас четверо, де інші - я не знаю і не думав про це. Троє з них не мобілізовані, вони служили довше за мене. У підсумку ці троє кажуть - ти нас зараз прикрий, ми зараз відійдемо, потім за тобою повернемось.
І що вийшло?
Що я там просидів півтори години, нікого. Ніхто не підійшов, ніхто не під`їхав, ніхто, навіть, не натякнув, що сидить людина, чекає. Тобто я лишився один. Що мені було робити?
Командир кинув?
Командир кинув, свої ж бійці кинули, просто залишили. У мене вибір був невеликий, тобто виходити і нехай мене розстрілюють, або дзвонити "хочу жить" і вибиратися.
У яких умовах ви зараз живете? Чим ви забезпечені? Чого не вистачає?
Зараз забезпечений їжею, водою, нас годують, пити дають, душ - спокійно, туалет.
Все це є. Чого не вистачає?
Я навіть не знаю, що відповісти. Ніби всього вистачає. Нам навіть медичну допомогу надають, кому треба. Мені це не треба. Мене не зачепило, хіба що контузило. Дві пігулки від голови дали. І голова не розколюється.
Ви не думали лишитися в Україні?
Думка така була, але у мене мати, у мене майбутня дружина. Боюсь, що після того, як я залишусь тут, їх не випустять. Тут або я, або вони.
