Українська діаспора влаштовує демонстрації щонеділі в Антверпені [ Редагувати ]

Щонедільні демонстрації вже дев'ять місяців поспіль в Антверпені влаштовує українська діаспора. Дощ або сонце - значення немає. Десятки, а то й сотні українців приходять на мітинги.

Хто об'єднав українців в бельгійському містечку? Знає Олена Абрамович.

Оксана Сеничак з мікрофоном на цій імпровізованій сцені, насправді на лавці, під Антверпенською Оперою - щонеділі.

Слава Україні! - Героям Слава!

Хоч сама народилась у Бельгії, українське коріння, кров батьків, дає про себе знати. Разом з чоловіком, братом, дітьми, а також місцевими українськими пластунами вони організовують демонстрації регулярно - від самого початку війни. Збирають кошти та звітують про їх використання.

Ми вам казали, що скоріше всього ми будемо купляти бус, бо він потрібен на Миколаїв. І ми його будемо наповнювати. Короче, ми вже бус купили.

Обговорюють останні новини. Дають мікрофон висловитися усім охочим - новоприбулим біженцям, вдячним українцям за боротьбу представникам чеченської діаспори, та схвильованим вихованцям місцевої української школи.

І наша дружба не загине. Прийшов той час подати руку Україні.

Оксана Сеничак, українсько-бельгійська активістка, співорганізаторка демонстрації:

Пісня в нас постійно присутня, от зараз Богдан ще хоче вірш задекламувати. Це цей культурний аспект. Школа, вчителі - це є наша культура. Це є також малий фронт. І ми в цьому ростемо.

Чоловік Оксани - Ігор, який сам родом з України, невпинно підбадьорює людей хорошими новинами. Наприклад, про звільнення Херсона.

Дорогі друзі, 11 листопада ввійде в найважливіші сторінки нашої історії, історії України.

Каже, хоч як самому важко переживати цю війну, додати оптимізму, тим хто від неї утікав, важливо як ніколи.

Ігор Матичак, співорганізатор демонстрації, чоловік Оксани Сеничак:

Я живу тут 30 років. Мій дім тут і моя сімʼя тут. І вони в безпеці і я не можу прирівнювати свої почуття до почуттів і стану душі наших людей, які приїхали сюди по нужді. І очевидно їм потрібна та хвилька - відчути плече іншого українця, відчути переможний дух, відчути, що надія є.

Для багатьох, приходити сюди щонеділі стало традицією - наче ходити до церкви. За молитву слугує гімн. І кошти жертвують у скриньку хто скільки може. А головне, додому йдуть з полегшенням.

Якщо я прийду - мені навіть легше тиждень прожити, як побуду на цій демонстрації. - Сюда прийдеш, якось так - зʼявляється надія.

Після демонстрації зазвичай вишиковується черга охочих познайомитись з організаторами та запитати поради. Куди звертатися з тих чи інших питань, де поволонтерити чи як знайти роботу.

Людмила Лерой, біженка з Києва:

Завдяки Оксані я маю тут роботу - уже з квітня я працювала у бельгійській школі.

Оксана не лише допомагає з відкриттям нових українських шкіл в Антверпені, а й сама ось уже кілька років має крамничку з українськими предметами дизайну. Показує європейцям, яка вона Україна рукотворна і дизайнерська.

Оксана Сеничак, власниця магазину українських предметів інтерʼєру в Антверпені:

Ми всі знаємо італійське вино, ми всі знаємо смачні піци й олію італійську. Чому нам не знати якусь українську кераміку. Або чому бельгійцям не знати, що в Україні роблять гарні килими.

З початком повномасштабної війни Бельгійці стали ходити у магазин Оксани не лише за крамом, а й дізнатися про стан справ в Україні.

Оксана Сеничак, власниця магазину українських предметів інтерʼєру в Антверпені:

Якось і більше людей заходять, і щось купити, і кожен мусить запитати - як там, що там, щось інакше хочуть почути, ніж те, що читають в новинах.

Заходять ще й тому, що знають, що Оксана часто робить збір коштів на допомогу Україні.

Вікторія, переселенка з Одеси:

Коли приїхала сюди - я дуже рада, що я познайомилась з пані Оксаною та її сімʼєю, вони дуже файні та теплі люди. І дізнавшись, що вони мають такий магазин, мені дуже подобається тут - мінімалістичний стиль, але дуже нагадує рідну хатину і рідні якісь спогади.

Хедріх, мешканка Антверпена:

Я тут купила вже чимало українських предметів - як для свого будинку, так і для друзів. Коли мене запрошують в гості, я вже більше не купую квіти, а беру тут щось маленьке на подарунок і розказую, що це з України.

Нагадувати іноземцям про Україну - у себе у крамничці, або на щонедільних демонстраціях, збирати кошти для Збройних сил і виховувати нове покоління українців за кордоном - це боротьба, яку сімʼя Сеничак вважає своїм обовʼязком.

Оксана Сеничак, українсько-бельгійська активістка, співорганізаторка демонстрації:

Ми просто в один момент сказали - ми тут і ми будемо тут допоки буде війна. І ми зараз не можемо нікуди піти - це є наш маленький фронт.

Борітеся - поборете! Вам бог помагає. За вас правда, за вас слава, і воля святая.