Такі маленькі, й такі дорослі українці: зворушливі історії маленьких патріотів [ Редагувати ]

Діти, як суспільний маркер довіри до армії. Їм не треба нових іграшок і телефонів. Вони добре знають історію своєї країни й хто кому ворог. І у свій вільний час працюють на перемогу.

Вчинки українських дітей щодня підтверджують - в нас надійний тил і чудове майбутнє. За яке, власне, і б'ється наша армія. Зворушливі історії про маленьких патріотів у матеріалі Ярини Марків.

Дитячі мрії вже не ті...

Мені дуже хочеться, щоб ця зима була теплою, щоб наші воїни не мерзли в окопах, а ще дуже хочеться, щоб не вимикали світло і не лунали сирени.

Не ті листи до Миколая:

Подарунків не хочу в цьому році. Краще, щоб закінчилась швидше війна.

Не те дозвілля!

Ми збирали гроші на дрон і на машину.

Й думки про майбутнє...

Я планую піти до спецназу і навчатись в них або в ЗСУ.

Такі маленькі, й такі дорослі українці: наші діти - свідомі громадяни вільної країни.

Малеча старанно виводить на папері жовто-сині серця та прапори. Діти готують листівки захисникам - до Дня Збройних Сил України.

Єва, вихованка гуртка малювання:

Я роблю герб України, щоб ЗСУ побачили, що ми справжні українці, і ми переможемо.

Яна, вихованка гуртка малювання:

Це новорічна ялинка. Щоб вона їм подарувала радість, новорічний настрій.

Свою листівку 9-річна Валерія створює з особливою любов'ю. На передовій зараз воює її батько. Дівчинка дуже хоче, щоб її малюнок отримав саме він:

Валерія, вихованка гуртка малювання:

Я тебе дуже чекаю і люблю.

До кожнісінького свята вихованці гуртка малювання в селищі на Миколаївщині готують подарунки бійцям на передову. Такі потрібні подарунки:

Олеся, вихованка гуртка малювання:

Ми робили окопні свічки, щоб нашим воїнам можна було розігрівати їжу та гріти, коли не має світла. Це моя свічка. Я хочу віддати її воїнам. Щоб в них було світло, та їм було тепло.

Стефанія Чаплигіна, вчителька гуртка малювання:

Вони розуміють, те, що ми зараз працюємо під час війни, ми можемо малювати, творити завдяки нашим захисникам. Завдячуючи ним ми можемо хоч щось маленьке зробити, подякувати їм.

Маленьких справ не буває. Зі світу по нитці - до перемоги.

Скільки я виготовила? 290 штук...

Намотала оберегів 10-річна вінничанка Кіра. Дівчинка створює ляльки-мотанки для наших військових.

Кіра Король,волонтерка:

Я спочатку носила нашим захисникам ляльки у госпіталь на Пирогова. В перший госпіталь нас не пустили, я хотіла плакати, йшла дуже засмучена. Я коли їм роздавала ляльки, перша думка була в мене така думка - те що вона їх буде оберігати.

Нитки Кіра разом із мамою купує на ринку, а ще з матеріалом - допомагають рідні та знайомі. Маленька майстриня швидко набила руку: двадцять хвилин - і...

Ось наша лялечка готова, на неї можна набажати щастя добра і перемоги. І вона буде це вам приносити.

Кожному, хто купить патріотичний оберіг. Адже Кіра вирішила: може більше. І взялася мотанки ще й продавати - в школі і просто на вулицях. Ціна ляльки - сто гривень.

Вероніка, вінничанка (придбала мотанку):

Вона умнічка. І нехай продовжує. Бо це дійсно її вклад. І якщо вона розуміє, що вона робить, і для чого вона це робить, то це дійсно рівень.

Кіра Король, волонтерка:

Я передала кошти для ЗСУ. Передала 21 тисячу 217 гривень. Щоби він купив для них дрони. Тому що вони дуже класні. І мені був дуже схожий той дрон на жабу. Мені дуже подобається допомагати нашим Збройним силам України.

Тож зупинятись не збирається. Ще 9 тисяч гривень від Кіри - невдовзі полетять на ЗСУ. 

А це онлайн-магазинчик ще однієї героїні нашого сюжету. Юна підприємиця Іринка тут продає віночки ручної роботи, й всю виручку - донатить армії. Пишу їй, хочу проконсультуватися. Й майже миттєво отримую відповідь:

Добридень, як з вами зв'язатися? - Добрий день, я тут! - Пані Іринко, я кореспондентка з телеканалу Інтер, хочу вас запросити на інтерв'ю. Можу? - Можна, а коли? Бо я завтра в Київ їду.

Привіт в столиці! Мене Ярина звати - Ірина.

З Рівного в столицю дівчинка з мамою приїхала не спроста - на почесне нагородження за волонтерську діяльність. Розпитую:

Іринко, а чому ти вирішила виготовляти віночки, яка головна мета? - Джавелін!

Ось які амбітні цілі у семирічної рівненчанки! Нестримна жага зробити свій вклад у перемогу з'явилась:

Бо в мене загинув тато.

Батько Іринки, 32-річний герой, Олександр Васильєв, поліг у березні в бою на Миколаївщині...

Вікторія, мама Іринки:

Їй дуже важко, вона дуже сильно його любила, вона татова донечка.

Їй тато снився. Вона проснулась, мене розбудила і каже: все я буду допомагати військовим. Тато не може вже захищати, бо він на небі, значить замість нього я буду захищати Україну поки не настане перемога.

Війна забрала і дядька Іринки. Тож мужня дівчинка вирішила й сама стати на фронт - волонтерський. Взялась наближати перемогу віночками. Їх робить чи не щодня. Продає на ярмарках і онлайн, а вторговане - передає батьковим побратимам:

Якщо на початку пів години на віночок витрачалася, то зараз - 7-10 хвилин.  До 15 штук робить за день. Якщо світла немає, то кричить я йду в магазин, бо там і жилка - це генератор.

Питаю в Іринки, скільки ж заробила:

Я не знаю, бо мама рахує. Мама хто в нас? - Бухгалтер.

А от що купила на зароблені Збройним Силам - пам'ятає:

Чотири машини й три тепловізори.

Чотири тепловізори, виправляє мама. А ще далекомір, підзорну трубу, бензопилу. Усе разом коштувало - 15 тисяч доларів! І їх заробила сама-самісінька хоробра й сильна дівчинка - Іринка.

А це - Черкаси. І тут просто посеред коридору освітнього закладу організувався волонтерський вулик школярів! Дітлахи пакують посилки добра для захисників.

Ще хлопцям солоденького, тушонки, кава три в одному, печиво.

Закупила Юлія разом із сином. Все, щоби передати нашим воїнам дрібку тепла й домашнього затишку.

Юлія та Андрій Шидловські, жителі Черкас:

Для ЗСУ, щоб у нас була віра в майбутнє і кожен новий день і слава Україні. Ця акція допомагає формувати в дітей свідомість, віру в те що наша Україна має бути вільною, історично вільною, як і було раніше. І саме основне що діти розуміють цінність цієї свободи.

Окрім смачненького в коробки кладуть теплі шкарпетки й обов'язково обереги. Ініціативу батьків та учнів дирекція школи підтримала із задоволенням. Навчальному процесу, переконують, це аж ніяк не заважає.

Ірина Топчій, директорка школи:

На перервах і в нас є класи, які навчаються онлайн, вони можуть приходити, в цьому нам допомагає вимкнення світла, уроки не проводяться і ми пакуємо пакунки.

Їх за тиждень у цій школі планують зібрати до тисячі. Адже так хочеться захисникам і захисницям...подякувати.

Данило Гринчук, школяр:

Вдячний за те, що вони продовжують тримати оборону і перемагають на фронті.

Я бажаю захисникам здоров'я та щастя. Щоб вони не хворіли.

Щоб вони були завжди гарні та в теплі були.

Щоб скоріше була перемога і хлопці та дівчата повернулись до своїх домівок.

Я бажаю вам і нам перемоги! Щоб ви повернулися до ваших батьків і сімей живими! І дякую вам за те, що ми можемо спати спокійно.