"Матрос Джейн": що змусило запоріжанку Ларису змінити своє життя? [ Редагувати ]

І наша наступна історія - саме про жінку, яка з журналістики пішла у... морські піхотинці. Запоріжанка Лариса на позивний "Матрос Джейн". Вона вже шість років служить у ЗСУ. Що її змусило змінити своє життя? І який колір та запах має війна - дивіться далі.

Лариса у кафе: - журналістська робота: -

З героїнею нашого сюжету ми зустрічаємось у кав'ярні. За чашкою теплого чаю вона ділиться історією свого життя, яке кардинально змінилося шість років тому. До 2014-го Лариса працювала журналісткою на обласному телебаченні. Коли почалася війна - робила сюжети про військових та волонтерила. Через два роки вирішила й сама піти у ЗСУ.

Лариса, військовослужбовиця ЗСУ:

Чим більше ми їздили, як волонтери і як журналіст, то повертатися до дому вже стало якось не природно, тобто ми настільки узнавали вже про ситуацію, про людей, що в один прекрасний момент я просто приїхала до дому і сказала дітям, що я буду йти в армію.

Так у 2016-му волонтерка та журналістка стала радіотелефоністкою 503-го батальйону морської піхоти. Каже, чоловіки з підрозділу завжди ставилися до неї з теплотою й турботою. Разом зі своїми побратимами "Матрос Джейн" пережила чимало. Воїни кілька років поспіль забезпечували лінію оборони на Маріупольському, а потім і на Донецькому напрямку. На Донеччині зустріли й початок повномасштабної війни. Передчуття того, що наближається щось масштабне давно не полишало бійців.

Лариса, військовослужбовиця ЗСУ:

Числа з 15 лютого це стало вже дуже, дуже потужно, дуже часто, багато десятки разів на день і дуже важким озброєнням почали накривати позиції наші, тоді всі потроху вже розуміли, що скоро щось таке відбудеться.

За дев'ять місяців повномасштабної війни 503-й батальйон, як каже сама Лариса, побував у багатьох складних ситуаціях. Втім українських воїнів цим не зламати. Попри все триматися та не падати духом допомагає відчуття справжності усього, що ти робиш та постійна потреба у роботі, розповідає "Матрос Джейн".

Лариса, військовослужбовиця ЗСУ:

Як казав мій комбат, він завжди так каже, він зараз уже комбріг іншої бригади, але він завжди казав: "Просто треба любити те, що ти робиш". І там це вдавалося. Там це вдавалось. Ну на війні так взагалі все чітко чорне і біле, хоча война не чорно-біла, война кольорова, дуже багато відтінків у неї й запахів.

Для Лариси війна має запах розпеченого заліза та мастила, пахне полином з гарячих Донецьких степів. Там на фронті вдалині від дому дуже гостро цінується кожен приємний спогад, тепла зустріч чи просто несподівана маленька приємність. Назавжди в пам'яті закарбовуються побратими, яких вже не має поруч.

Лариса, військовослужбовиця ЗСУ:

Ми всі дуже тепло ставилися, як до родини, реально була така родина і тому найперші двохсоті пам'ятаються дуже гостро і воно ніколи не перейде, так буде завжди.

В майбутньому Лариса знову б хотіла повернутися до журналістики. Каже, пише книжку про найяскравіші моменти зі свого воєнного життя. А ще "Матрос Джейн" мріє, щоб усі найдорожчі люди були здорові та завжди поруч.