Відбудова Європи після Другої світової війни: як Ковентрі стало символом стійкості [ Редагувати ]
Відродження Ковентрі стало символічним не лише для Великої Британії, але й далеко за її межами.
Ми продовжуємо цикл спеціальних репортажів про відбудову Європи після Другої світової війни.
Одним із міст, яке зазнало нищівних руйнувань нацистської авіації, було англійське Ковентрі. На той час місто було лідером автомобільної та авіаційної промисловості, тож стало головною мішенню Німеччини.
Як Ковентрі стало символом стійкості, та чого Україна може навчитися, завдяки його помилкам - розповість наша британська кореспондентка Світлана Чернецька.
Світлана Чернецька, кореспондентка:
Англійське містечко Ковентрі нині нічим не відрізняється від багатьох інших. І важко уявити, що його середмістя було стерте з лиця землі. А більшість оцих будівель - відбудовані після Другої світової війни. Тут пережили найпотужнішу повітряну атаку німецького Люфтваффе. Коли цілісіньку ніч місто шматували понад пів тисячі літаків. Саме після цього нападу німецька пропаганда вигадала нове слово "ковентрірен" - це означало зруйнувати місто ущент, як це сталося в Ковентрі.
14 листопада 1940 року. Найважча ніч в історії міста. Нальоти бомбардувальників тривали довгих 11 годин. Удари вивели з ладу всі комунікації - водопостачання, електромережу, газопровід, телефонний зв'язок. В історію це бомбардування увійшло як Ковентрійський бліц.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Вони бомбували з висоти півтора кілометра, щоби їх не діставали удари ПВО, отже й не прицілювалися. Літаки просто літали містом навхрест, кидаючи ряди бомб, щоби зрівняти Ковентрі з землею.
Ось у музеї війни одна із таких бомб. Вона протаранила житловий будинок. Услід за великими скарядами одразу летіли такі - значно менші. І саме вони завдавали найбільшої шкоди. Німецька авіація скинула понад 30 тисяч таких бомб.
Кейт Клементс, кураторка виставки про Другу світову війну в Імперському воєнному музеї:
Це працювало так: німецькі бомбардувальники скидали бризантні вибухові речовини, які робили дірки в будівлях, а потім туди кидали запалювальні бомби, які загорялися і охоплювали все вогнем. Тобто дуже швидко все в Ковентрі палало.
Екскурсоводка Кейт розповідає, що день після Бліцу став чорним. І не лише метафорично. Через численні пожежі - 15-го листопада тут так і не розвиднілося.
Ось так виглядав Ковентрі наступного ранку для тих, хто вижив тієї жахливої ночі.
Нападники зруйнували більшість помешкань Ковентрі. Ось якого листа вранці написала одна із вцілілих мешканок.
Кейт Клементс, кураторка виставки про Другу світову війну в Імперському воєнному музеї:
Жінка на ім'я Фло написала подрузі після рейду: рада повідомити, що ми всі живі-здорові після найжахливішої ночі в нашому житті. 35 тисяч будинків непридатні до проживання і я навіть не уявляю, скільки тисяч людей загинуло. Насправді ж багато врятувалися, бо вони на їздили ночувати у навколишні села, крім того, багато людей йшли у сховища. Просто ця жінка бачила страшні руйнації свого міста і думала, що атака забрала набагато більше життів, ніж насправді.
У ту ніч полягло майже 600 людей. Більшість - були пожежниками і рятувальниками.
Загиблих було так багато, що їх хоронили у братській могилі. Ось фото масового похорону у Ковентрі після атаки.
До цієї ночі Ковентрі вже пережив 17 повітряних атак. Але цей рейд був першим, коли німці свідомо пішли на руйнування цивільних об'єктів та житлових будинків. Ціллю Люфтваффе було знищення всього середмістя - розповідає містознавець Пол Меддокс. Він проводить нам екскурсію відновленим містом.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
У 1940-му німці мали перевагу в повітрі. І спочатку вони бомбували британські аеродроми, поблизу Ковентрі це почалося в липні. А коли повітряна "Битва за Британію" пішла не за німецьким планом, і більше їхніх літаків було збито, аніж британських, то вони змінили тактику, щоби виводити з гри заводи, які виготовляли літаки та іншу військову продукцію. А Ковентрі у цьому плані - був першим у списку загроз.
На момент Другої світової місто було центром автомобільної промисловості країни. Даймлер, Ягуар, Ровер, Зінгер - усього 143 великих та малих автозаводів мали свої цехи у Ковентрі. Всі до останнього перейшли на обслуговування військових потреб Британії.
Переорієнтація промисловості добре простежується у музеї транспорту.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Якщо ви вже маєте машину, то її легко переробити в машину для перевезень особового складу, тут виробляли вантажівки та габаритні засоби, тобто було нескладно робити з них броньовані машини. Крім того, були спеціалісти з виготовлення двигунів, ви бачите їх різноманітність навколо, а літакам вони були необхідні. Німці намагалися вивести з ладу авіаіндустрію, бо вони розуміли, що Британія завойовує повітряну перевагу.
Утім, зламати лінію виробництва німцям так і не вдалося. Всі заводи мали підземні бункери, тож люди залишалися в безпеці під час атак. Чимало цехів перемістили за місто, на так звані тіньові фабрики. А бомби завдавали більше шкоди будівлям, аніж металевим верстатам. Тож уже за 3 тижні після бомбування - більшість заводів повернулися до попередніх потужностей. І саме автомобільна індустрія стала рушійною силою відбудови міста після війни.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Головному архітекторові Ковентрі дуже добре вдавалося залучати меценатів. Він приходив до автомобільних гігантів і казав, ось, що я би хотів зробити, чи не могли би ви дати грошей на це. І часто він казав, що якась інша компанія-конкурент уже дала половину грошей. Це не завжди було правдою, але він йшов потім до тієї іншої компанії і казав, оцей магнат вже дав гроші, і ця схема працювала, він отримував гроші ха-ха-ха.
У Ковентрі не чекали закінчення війни, щоби розробити проєкт міста майбутнього. Комітет із негайної реконструкції заснували за три тижні після руйнівної ночі. Його очолив автомобільний магнат Вільям Рутс.
Ось проєкти, як мали виглядати будівлі в середмісті.
Це робочий стіл головного архітектора Ковентрі у 40-х - Дональда Гібсона. Йому було лише 29 років.
Елеанор Кук, дослідниця мистецтва, пам'яті та громад Ковентрі:
Він справді вірив в ідею, що можна поліпшити суспільство, якщо поліпшити міський простір. Зокрема, він вирішив поділити Ковентрі на різні зони: окремо - територія для торгівлі, окремо - для промисловості, окремо - для проживання. Але він також хотів створити відкриті простори, для сонця та відпочинку.
Елеанор Кук - закохана в архітектуру Ковентрі. Вона дописує докторську дисертацію з повоєнного відродження. Каже, тут не знайти помпезних і величних будівель, які виросли у багатьох європейських містах після війни.
Елеанор Кук, дослідниця мистецтва, пам'яті та громад Ковентрі:
Ви не побачите цього сміливого європейського модернізму, немає блоків висотних будівель, будівлі доволі приглушені, не впадають в очі. Це такий собі регіональний модернізм, який був унікальним для поствоєнної Британії. Тут відчутний скандинавський вплив, зокрема, невисокі будівлі, з поваги до лінії горизонту, коли в небі - лише три шпилі Ковентрі.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Замість вікторіанських завитушок, вони хотіли чисті лінії, більше квадратів, прямокутників, геометрії. У шістдесятих це місто виглядало дуже крутим і дуже сучасним, навіть футуристичним.
На той час чимало ідей молодого архітектора Гібсона стали інноваційними. Ними користуються по всьому світу й донині.
Магазини на першому та другому поверхах з'єднані сходами і пандусами, всі вони захищені від дощу. Квіти, кущі та дерева роблять це дуже приємним місцем.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Насправді все середмістя Ковентрі - це був свого роду перший торговельний центр, які згодом стали дуже популярними у США. Головна концепція, що всі доправлення привозять з чорного входу, а центральний вхід на тротуарі - лише для відвідувачів - це придумали в Ковентрі.
Серед інших архітектурних винаходів Гібсона - перша у світі автомобільна стоянка на даху будівлі, перший громадський театр і перший ринок у формі кола.
Світлана Чернецька, кореспондентка:
Попри руйнівні наслідки бліцу та емоційне виснаження населення, міська рада Ковентрі зробила все, щоби перемкнути увагу місцевих з безнадії та спустошення на нові можливості, які повстали після розрухи. Мовляв, нарешті з'явився шанс осучаснити середньовічний центр міста, вулички якого були вже занадто вузькими та залюдненими.
Місто розбите, зруйноване, але не завойоване. Сьогодні з-під завалів, залишених Люфтвафе підіймається нове місто.
Одна із найпопулярніших новацій молодого архітектора - закрите для автомобільного руху середмістя. Щоб люди могли насолодитися шопінгом та прогулянками. А в ті часи у Ковентрі було більше транспорту, ніж у будь-якому іншому місті Британії. Такий пішохідний центр став першим в Європі. Як і внутрішня кільцева дорога:
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Щоби перейти цю кільцеву, потрібно скористатися мостиком чи підземним переходом, людям це не дуже подобалося. І навіть зараз місто шукає нові шляхи переходу, щоби пішоходам було зручніше добиратися в центр.Так із багатьма речами стається - якщо ти робиш щось перший в світі, інші люди бачать твої помилки і повторюватимуть твою ідею трохи по-іншому.
Ось ця площа - з одного боку - символ амбітності архітекторів, а з іншого - помилок, яких допустилися в гонитві за інноваціями. Українцям є чому повчитися в Ковентрі, каже пан Меддокс, зокрема, чого не варто робити.
Пол Меддокс, історик, знавець міста Ковентрі:
Більшість людей працювали в автоіндустрії і завжди намагалися випередити моду. Якщо ви подивитеся на ребра на цій будівлі, вони виглядають як блок циліндрів для мотоцикла, але їх зробили з міді. Тож спочатку вони виглядали гарно і блискуче, але потім стали дивного зеленкуватого відтінку. Але архітектори експериментували, не хотіли робити все з цементу чи цегли.
Уже наступного року ці повоєнні будівлі збираються знести - їх замінять багатоповерхівками. Щоправда, більшість середмістя, як ось ця центральна площа - недоторканна. Ці споруди внесені до списку пам'яток архітектури і охороняються державою. Загалом у Ковентрі зосереджено найбільше в Британії пам'яток повоєнної архітектури. А ще воно відоме своєю величезною колекцією вуличного мистецтва: це скульптура, мозаїки, вітражі. Вони тут на кожному кроці. Ось - начебто вуличний ліхтар, а насправді арт-об'єкт: символ із герба міста. А ось: пам'ятка просто під ногами.
Елеанор Кук, дослідниця мистецтва, пам'яті та громад Ковентрі:
Хоча це і виглядає, як просто шмат цементу, насправді це набагато більше. Це, мабуть, один із найважливіших об'єктів післявоєнного публічного мистецтва в Ковентрі. Це шмат знаменитого вестморлендського сланцю, він символізував початок схеми відбудови.
Фенікс, який повстає із попелу. Таким бачили Ковентрі після німецьких бомбардувань.
Елеанор Кук, дослідниця мистецтва, пам'яті та громад Ковентрі:
Але є у цього фенікса ще й практичне застосування. Ось це металеве коло - це точка вимірювання, її розмістили в самісінькому центрі, і весь відлік до навколишніх будівель починали від неї.
А це - один із прикладів, як піднімали настрій місцевим після війни. Пам'ятник легендарній мешканці Ковентрі Леді Годіві. Цю історію тут знає кожен, коли панянка оголеною проїхала середмістям на коні, щоби її чоловік граф знизив податки для селян. Досі точно невідомо чи справді таке було у 10-му столітті. Але Леді Годіва - ключова постать в історії Ковентрі.
Елеанор Кук, дослідниця мистецтва, пам'яті та громад Ковентрі:
У цей після воєнний період вони шукали символи, з якими місто може себе асоціювати, бо ж воно було знищене після бліцу.
А за кілька метрів від цієї статуї - ще одна пам'ятка на честь Леді Годіви.
Уже 70 років точаться суперечки щодо доцільності такого комічного годинника на головній площі міста. Але він - одна з головних туристичних принад.
Елеанор Кук, дослідниця мистецтва, пам'яті та громад Ковентрі:
Це була така собі відповідь серйозності пам'ятника Леді Годіві. Гібсон дуже хотів, щоби були об'єкти інтриги, мистецькі, але й впізнавані, знайомі. Щоби вони об'єднували в собі майбутнє та минуле. Це було символічно, що старе місто не просто забувають і покидають, а беруть його з собою в майбутнє
Поєднання минулого та майбутнього - найкраще видно тут.
Це чи не найвідоміше місце у Ковентрі і головна пам'ятка бомбування. Руїни Середньовічного собору святого Михаїла. Він вигорів тієї злощасної ночі Бліцу. Під час відбудови церковні лідери наполягли - залишити ці руїни як нагадування про жахіття війни. А новий собор побудувати поруч.
Цей храм став однією із перших жертв - повітряної атаки. Віряни разом із настоятелем намагалися загасити пожежу просто між хвилями бомбардувань. Але все було марно.
Річард Паркер, екскурсовод Ковентрійського собору:
Ці запалювальні снаряди розтопили свинець, дах схопився вогнем і впав. Стіни залишилися майже неушкодженими, але більше нічого в середині не вціліло. Було одразу очевидно, що після війни його відбудують. І спочатку збиралися відтворити те, що було до війни, в такому собі неоготичному стилі. Але міська влада не погоджувалася з таким підходом. Вона хотіла нову будівлю для нової ери.
Нині собор пишається своє головною місією - примиренням націй. Але зараз навіть тут - духовні лідери розуміють, що війна в Україні сильно відрізняється від Другої світової. Тож від імені українців мені вдалося отримати індульгенцію від нинішнього настоятеля.
Джон Вітком, настоятель Ковентрійського собору:
Мій попередник у 1940-му році говорив про те, що нам потрібно відмовитися від помсти - в наших серцях та думках. Але чого він не сказав, що нам потрібно припинити воювати. Насправді він сказав, що ми мусимо продовжувати це завдання: позбавити світ від тиранії та зла. Тобто він знав, що необхідно виграти війну. Українці - невинні жертви агресора. І це не ваша робота намагатися пробачити їм, тільки Бог, може пробачити. Зараз дуже важко уявити, як українці можуть відчувати будь-що інше, крім ненависті до росіян.
Німці добряче попітніли над відбудовою собору. На цих кадрах із хроніки німецькі студенти позбуваються наслідків роботи своєї авіації. Та не лише робоча сила, але ще й гроші на будівництво надходили із Німеччини - їх збирали тамтешні церкви, школи та громадські організації.
Джон Вітком, настоятель Ковентрійського собору:
Наша ситуація була значно простіша в Ковентрі. Ми пережили розруху, але щоби досягти миру з Німеччиною, нам не довелося йти на жодні поступки. А в Україні зараз така ситуація, що досягнення миру потребує перемовин, і я цілком розумію небажання йти на перемовини із агресором. Єдине, що можна йому сказати - забирайся додому, а ми будемо намагатися не ненавидіти тебе до скону.
Відродження Ковентрі стало символічним не лише для Великої Британії, але й далеко за її межами. Після війни сюди приїздили архітектори з усього світу, щоби побачити, як після жорстоких бомбувань містянам вдалося не зламатися і втілити в життя найсміливіші плани.
Кейт Клементс, кураторка виставки про Другу світову війну в Імперському воєнному музеї:
Ковентрі стало таким новим і таким іншим, що люди в різних країнах захоплювалися ним і його вважали взірцем того, як нові міста можна будувати. На той момент воно дійсно було новим і сучасним. Хоча, дивлячися на нього зараз, - далеко не всі так вважатимуть. Але уявіть, що воно заміняло старе середньовічне місто.
Так, ставка на автовиробництво не спрацювала, індустрія пішла на спад після буму в кінці сімдесятих. Але нині Ковентрі завойовує статус студентського міста - тут розташовані три університети і останні роки кількість населення - зростає.
Озираючися на повоєнну відбудову Ковентрі очевидно, що багато чого можна було зробити інакше, краще. Десь не вистачило грошей, десь не продумали деталі. Але тим не менше, Ковентрі - чудовий приклад того, як можна дати сплюндрованому містові нове життя, а виснаженим війною людям - нову надію.
