У рудій шубці Стасика з Бахмута запам'ятав світ: історія одного порятунку [ Редагувати ]

Він перестав лякатися вибухів, навчився жити під постійними обстрілами і гуляти руїнами рідного міста. Семирічного Стаса у Бахмуті побачили волонтери. Хлопчик дуже хотів виїхати, але його рідні - ні. Втім його історія - це історія зі щасливим кінцем.

Перед самим Новим роком військові таки вмовили родину евакуюватися і та виїхала з бахмутського пекла в Чернівці. У гості до Стаса з його улюбленими солодощами навідалася Ольга Лучек.

Ось таким безстрашним у рудій шубці Стасика з Бахмута запам'ятав світ. Семирічний хлопчик показує українським військовим наслідки російських прильотів. І проводить їм екскурсії. Руїнами. А навколо гримить так, що в дорослих вилітає серце. А малий - спокійно жує свій улюблений шоколад...

Українського захисника на відео звуть Петро. Він став Стасу справжнім другом. Умовив родичів хлопчика нарешті евакуюватися з Бахмута. Бо жити там - неможливо. У місті не працюють жодні служби, а люди виживають лише завдяки гуманітарній допомозі, яку привозять волонтери. Сам Стасик давно хотів виїхати з Бахмута.

Я молився всі ці дні і чекав...

Військові та волонтери здійснили мрію хлопчика і вивезли до Чернівців. Зараз Стасик із батьками, старшим братом і котом Маркізом у безпеці. Пристосовуються до нового життя. Та це не просто, не лише через постійний стрес у чужому місті, а й через те, що у Бахмуті хлопчик захворів... У Стаса температура, усмішку у нього викликає лише хвостатий друг.

Маркіз куда заліз.

Про свого відважного друга Петра - Стас нам не розповідає, бо це його військова таємниця.

Інна мати Стаса, переселенка з Бахмута:

Він просто стояв собі і їв шоколадку, до нього підійшли військові, слово за словом, відео зняли, там у нас пожар був на п'ятому поверсі, пішов знову з військовими, все їм показував.

Майже весь Бахмут - у руїнах. Росіяни буквально стирають місто.

Інна, мати Стаса, переселенка з Бахмута:

Перед тим як нам треба було виїжджати ввечері прилетіли аж три ракети, в дах будинку, в качелю, і у нас рядом обувна фабрика, два рази прилетіло.

Під час прильотів хлопчик спускався в укриття або ж перечікував у коридорі. Головне, каже:

Не панікувати.

До останнього виїжджати з Бахмута не хотіла мама Стаса - Інна. Каже, що її лякала невідомість та безгрошів'я.

Інна, мати Стаса, переселенка з міста Бахмут:

Якщо б не діти ми би нікуди і не поїхали, а так за дітей. Нам пропонували багато волонтерів, давайте ми вас вивеземо, я казала, ні, а коли почалося вже конкретно, прильоти, муж сказав так ану зібралися і поїхали.

Сім'я із дітьми жила у небезпеці, поки їх не знайшла чернівецька волонтерка Марта Левченко. Їй стало шкода хлопчика і вона вирішила прихистити Стаса та його родину.

Марта Левченко, волонтерка:

Просила приїжджайте, будь ласка, в нас класно, ми вас будемо дуже любити, всіх приймемо хто у вас є, песики, котики, забирайте всіх.

І таки вмовила родину покинути зону бойових дій.

Марта Левченко, волонтерка:

Дитина захворіла, хвора, добре, що він у безпеці, тут є лікарі, що він поруч з батьками і з котом Маркізом.

Тут Стас щодня отримує чимало подарунків.

Марта Левченко, волонтерка:

Миколай питав, приїжджав, де Стасік і він залишив йому подарунки під ялинкою. Ми його дуже чекали і Стасік ще розповів, що у нього там друзі залишилися і буде дуже класно як тут збереться вся його компанія, будемо дуже раді.

Стасик сумує за своїми друзями з Бахмута. А ще за машинкою на радіоуправлінні, котру йому подарували українські військові. У метушні він не встиг її забрати.

Стас, переселенець з міста Бахмут:

Машинки там…(з сумом)

На новому місці друзів ще Стас не має. Але скоро з'являться. Головне зараз для нього - одужати.

Інна, мати Стаса, переселенка з Бахмута:

Зустріли нас хорошо, іграшок багато, і речей багато дали, приїхали з чотирма сумками, а виїжджати будемо з 10, так що нічо, адаптуємося, да, (хлопчик махає головою). По привичці мама дай фонарик, я в туалет хочу, так там же світло є, сміється тю, а я забув. Швидше б ЗСУ перемогли і ми повернулися додому, тут добре, але дуже додому хочеться.

І хоча Стасик поки мовчазний і сором'язливий, ми з ним здружилися. Хлопчик розповів, що крім солодощів дуже любить гороховий суп. Звісно, ми це в таємниці не залишили.

Марта Левченко, волонтерка:

О, у нас є цілий мішок гороху, зробимо гороховий суп, добре? Зараз скажу і на кухні зваримо тобі само смачний гороховий суп, з морквою чи без.

Волонтерка Марта каже, у їхньому будинку-рукавичці готові прихистити ще багатьох українців, які тікають від війни. Зараз тут живе 300 людей. Два корпуси ще будуються, тож місця вистачить.

Стасик повертається до своєї кімнати лікуватися. У Чернівцях хлопчик знову почав мріяти - у майбутньому хоче стати будівельником. Аби відбудувати з руїн рідний український Бахмут.