Вивозили на допити, погрожували зґвалтуванням: що пережили жителі села Борозенське? [ Редагувати ]
Вивозили на допити, погрожували зґвалтуванням, і заради забави влаштовували обстріли. Від російських снарядів загинуло 20 людей. І це - не все, що пережили жителі херсонського села Борозенське. До них зайшли понад 1000 окупантів - від вагнерівців до бурятів. І саме буряти принесли найбільше горя людям.
Про все це місцеві жителі розповіли моїй колезі Олені Мендалюк. Її матеріал з Борозенського - далі.
Гордість села Борозенське - будинок культури. Його збудували у 76-му і назвали на честь земляка - політика Андрія Снігача. Сама будівля та архітектура і по нині залишаються не повторними. В Україні існує лише два подібні будинки культури. Тут борозенці відзначали кожне свято.
Ось, приміром, так з піснями та танцями селяни зустрічали 2022 рік. Потім ходили і колядували з вертепом.
Та наприкінці лютого у село пройшов "руский мир"...
Олена Мендалюк, кореспондентка:
У будинку культури окупанти облаштували так званий штаб, у підвалі проводили наради. І тут похазяйнували. Як ми бачимо, замість стін куліси, зірвані зі сцени, на столах каска дірява, сподіваюсь, що їхня і на дозвіллі читали війну з росією.
Дмитро, житель села Борозенське:
Тут були вагнерівці, вони тут перебували тривалий проміжок часу, як мінімум місяці три. По кількості тут було більше тисячі, це точно, якщо проїздом, то близько двох, а то й трьох тисяч. Коли вони тут відступали, через село пройшло десь до сотні одиниць техніки. От саме коли вони відступили, у село зайшли буряти, які були в Бучі, які були в Ірпені. І півтора місяця у людей тут було реально пекло на землі.
Хлопець просить не показувати його обличчя. Має на це вагомі причини. І поміж тим продовжує розповідати про пекло, яке пережили односельчани. Навіть, живучи у селі окупанти обстрілювали будинки людей. Гатили з гранатометів та мінометів. Від російських снарядів загинуло 20 людей.
Дмитро, житель села Борозенське:
Виїздили в посадки села і просто накривали село з мінометів. Також виходили на один край села і накривали інший. І от так от, як лотерея. Кому сьогодні не повезло, ті сьогодні попали під обстріл. Ситуація була, забігли до бабулі в підвал, людині за 70 років. Вони їй кричать: Мать, мать, готовся ми сейчас тебя будем по кругу пускать. Четыре бурята, четыре лба. До знайомих моїх заходили, там дівчинка, так от одного ледь від неї відтягнули. Він на маленьку дівчинку, якій там років 10, він дивився такими очима, що наче вперше жінку бачить.
А такий побитий вигляд має місцева школа. Окупанти навмисно її обстрілювали, аби потім у цьому звинуватити українських військових.
Як мінімум одиниць п'ять тут стояли танки, стояли БМП на самому подвір'ї та біля. Що саме вечело, мабуть, відсотків 70 руйнувань завдали школі саме орки.
Жодного вцілілого вікна чи стіни немає у лікарні. У цій двоповерховій будівлі була й амбулаторія, і відділення швидкої допомоги. Обладнання та техніку росіяни покрали, а приміщення зруйнували.
Галина Кузьмина, голова Борозенської сільради:
Мені головне, щоб я не розплакалась, бо я буду плакать.
Галина Кузьменко - голова села. Пробула в окупації з першого і до останнього дня. Каже - покинути людей, свою громаду не могла. Населення у Борозенському майже чотири тисячі.
Галина Кузьмина, голова Борозенської сільради:
Саме страшне було те, що вони вивозили наших мешканців. 4 наші мешканці вивезли у місто Берислав. Начальника відділу освіти вивезли у велику Олександрівку. Там тортури були по 2-3 суток. Заставляли, коли гинули люди, заставляли їхати оглядати трупи разом із ними, підписувати документи, що це війська ЗСУ знищує український народ.
На бік загарбників пані Галина не стала. Хоча вони неодноразово погрозами намагалися схилити її до співпраці. Про колаборантів жінка говорить не охоче, бо зізнається соромно за односельчан.
Галина Кузьмина, голова Борозенської сільради:
На сьогодні вони майже всі залишили територію, але були. - Виїхали разом із ними? - Виїхали разом із нами залишилося декілька, з якими на сьогодні працюють правоохоронні органи.
Мадрид, Закір, Малой - всього у списку близько 10 імен. Таку таблицю у своїй хаті знайшов Вадим. Тут оселилися окупанти. Сюди, каже хлопець, вони позносили награбоване - меблі та техніку.
Стояли повноцінні меблі, але вони їх просто розтрощили. Замість них, вони з місцевого магазину викрали кухонні набори, і не тільки, були там різні набори, які ми повернули. Вони вилазили на горище і вони чи стрибали, чи ще щось робили, бачите прогнута стеля. Облаштували таку собі спальню, тут теж вони вибили вікна, взагалі в домі вибиті всі вікна, а тут вони поставили собі ліжка.
Жити у будинках, де хазяйнували окупанти - вже неможливо. У Борозенському досі немає світла, газу та води, але попри це люди повертаються в село, яке під синьо-жовтим прапором. Для селян, кажуть, це головне, бо Україна понад усе.
