Знищені ворогом міста та блискучі контрнаступи ЗСУ: одеські художники відображають миті війни у своїх роботах [ Редагувати ]
Знищені ворогом міста, блискучі контрнаступи ЗСУ, а ще блекаути та героїчна робота енергетиків. Все, що впродовж минулого року стало реаліями для мільйонів українців, знайшло своє відображення у роботах художників. Наш одеський кореспондент Андрій Анастасов побував у майстернях двох митців, щоб дізнатися які картини народжуються під час великої війни.
Ми в майстерні одеського художника Сергія Божко. Коли почалася війна, геть не міг працювати - відчував лише апатію і розпач - розповідає митець. Але потім зрозумів - все, що відбувається, треба зафіксувати. Так навесні з'явилася робота "Зацвіли вишні". Квітучі дерева через приціл "Байрактару". Символічно, що цю картину Сергій писав в час, коли рашисти в черговий раз атакували Одесу ракетами.
Сергій Божко, художник:
Когда я был в мастерской - тут они как раз и пролетали. То есть работала ПВО, всё взрывалось, сирена, беготня - и я в какой-то момент понял, что я могу просто не успеть её закончить и вот в такой эмоции и получилось так быстро эту эмоцию передать: поэтому она такая довольно и жёсткая, и эмоциональная!
Сергій каже: взагалі, митцям, які працюють у жанрі символізму, притаманно підкреслювати якусь парадоксальність та абсурд, але тут у діях росіян цей абсурд настільки зашкалює, що навіть складно щось додати. Тому й народилися серія робіт під назвою "Окупанти". Тут експресивні пейзажі межують із полоненими загарбниками. А поруч - обов'язковий атрибут мародерів: побутова техніка. Ось картина під назвою "Окупанти в абрикосах". А ця називається – "Перші підхерсоновики". Кавуни загарбники доїсти так і не встигли.
Ну, я показываю, насколько они жалкие. Это просто какая-то мерзость такая: эти все мобики, эти кадыровцы и прочие вот эти твари, которые сюда налезли - то есть у меня к ним отношение такое: брезгливость, смешанная с ненавистью - и вот такими я их и пытаюсь показывать.
Саме іронія для художника зараз - найголовніша зброя: адже ворог постійно намагається деморалізувати українців. Ось - на картині зруйнований кримський міст - і рашисти тікають з півострова по канатній дорозі… А ця робота називається "Олексій Арестович читає бурятам лекцію про сенс життя".
Потому что видно, что в смысле жизни они как-то ни*рена не понимают: вот лежит уже раненный, а всё равно телевизор из рук не выпускает ворованный. Это Крым, это Крым - вот видно по этой горе, которая называется Золотые ворота - туда всех туристов возят обычно, намёк, что Крым скоро вернётся - я уверен в этом, конечно!
А це - майстерня іншого одеського художника - Сергія Лиховида. Він працює у техніці гарячої емалі. Її наносять на металеві пластини - і потім, каже митець, такі картини можуть зберігатися кілька століть.
Эмаль - это прежде всего стекло - кварц - ну, и в нём всевозможные цвета дают окиси разных металлов. Дальше идёт просто процедура: ты кладёшь в печь и обжигаешь и выдерживаешь определённую температуру.
Перша серія робіт художника називалася "Бліцкриг". І це такий собі щоденник повномасштабного вторгнення: знищення ворожої техніки, зруйновані окупантами міста, бої за острів Зміїний, будні українських захисників та полонені рашисти… Друга серія, над якою Сергій працює зараз, називається "Контрнаступ". І тут також він фіксує все що бачить: чи на світлинах з фронту, чи у реальному житті. А емаль додає особливої експресії.
Это окопный бой: бросок гранаты - нашего козака. Здесь - наши обстреливают: работает артиллерия, арта працює! А это ко мне сын в гости пришёл - и вот положил руки на буржуйку - и мне как-то запал этот момент в голову - я сразу решил его зафиксировать.
При цьому на картинах Сергія - як героїчні дії українців на фронті, так і в тилу. Ось, приміром, робота електриків під час блекауту: працівники відновлюють зруйновані ворогом мережі.
Электрики, спасатели, больницы - это всё проходит не там - не непосредственно на линии фронта, а на нашейлинии фронта, на гражданском, и мы должны их и тут побеждать - так же, как наши побеждают на поле боя!
Сергій розповідає: працювати зараз дуже складно, адже головне обладнання - піч - залежить від електропостачання. Втім, це його не спиняє....
Это я только начал - думал, успею до вашего прихода, но свет выключили, да. Она будет называться "Русские кацапы пи*дят картины из Херсонского музея" (посміхається).
В обох художників ми запитали: яке завдання має виконувати зараз в Україні сучасний митець? І взагалі: хіба до мистецтва зараз?
Сергій Божко, художник:
Ну, мы с вами видим, что происходит с людьми, которые лишены какой-либо культуры: то есть нам это демонстрируют наши соседи, вот что происходит с человеком, в какое животное он может превратиться - в плохом смысле этого слова - животное, если он будет лишён какой-либо культуры.
Сергій Лиховид, художник:
Ну, и эмаль ещё обладает вот этой магией вечности: любую работу, какую бы я ни делал - и неважно, как: очень качественно или вот так на раз, два, три - они все оставляют вот этот след глубокой памяти. Сразу видно, что это надолго и каждый раз ты вот ту самую ответственности на себя берешь, по ним будут изучать нашу историю, а мы эту историю пишем!