Це місто охрестили "Українським Верденом": репортаж з незламного Бахмуту [ Редагувати ]

Це місто вже охрестили "Українським Верденом". За Бахмут вже понад 5 місяців точаться бої. Росіяни намагаються його штурмувати, обійти з флангів, і просто знищити. Та марно. 

За останні кілька днів нашим воякам вдалось відтіснити окупантів від основних в'їздів у місто і перешкодити його оточенню. Та попри це градус напруги там не спадає. Репортаж Станіслава Кухарчука з Бахмута - далі. 

Вот виходить чиста вода і люди її набирають і п'ють.

Бахмут…вулиця Свободи і ось власне ілюстрація, чим Україна платить за цю Свободу.

Станіслав Кухарчук, кореспондент:

Це центр Бахмуту, як чуєте - свист снарядів просто повсюду, московити вже підійшли до річки Бахмутки - вона тут недалеко і намагаються просунутись в центр.

Росіяни сунуть цілодобовий вогневий вал. Канонада в місті не змовкає ось вже 5 місяців. Артилерія та авіація окупантів рівняє все, не рахуючись навіть з життями цивільних. Кожен день тут гинуть, або назавжди зникають люди. Цей чоловік вже тиждень шукає свого брата …

Колись затишне і доволі розвинене місто росіяни загнали у якесь дике середньовіччя. Тут вже давно немає цивілізації - дрова місцеві жителі здебільшого дістають самотужки на алеях та в парках. А найголовніше - в Бахмуті немає питної води. 

Пан Сергій веде нас до водопою в центрі міста. Його так би мовити, створили росіяни, поціливши у старий водогін. Напередодні чоловік зняв ці шокуючі кадри, як люди черпають воду з калюжі, яка утворилась у воронці.

За приблизними підрахунками, у Бахмуті ще залишається від 3 до 5 тисяч жителів. Якщо тут почнуться вуличні бої, більша частина з них - просто загине, каже Віталій. Тому українські бійці ледь не зубами чіпляються за кожен метр багатостраждального міста, аби тільки не пропустити ворога... Військовий впевнений, здавати Бахмут не можна, як би важко не було. 

Віталій, військовослужбовець Збройних сил України:

Бахмут - це частина України, по-друге, дуже багато пацанів тут склали свої голови і вони нас просто не простять за це, плюс - тут цивільні, не можна їх лишать. Проукраїнські цивільні - вони є.

Ось так, перед черговою лобовою атакою росіяни проводять артпідготовку. А значить, є робота для наших дронів. Щоправда, працювати в Бахмуті стає дедалі важче, кажуть хлопці - здається, що росіяни стягнули сюди всі свої засоби радіоелектронної боротьби. В таких умовах безпілотники стають розхідним матеріалом, адже частина дронів назад не повертається.

Якщо взяти Соледар, то не було такого під Соледаром - літали і все було добре. А цей напрям їм кров з носа взяти, тобто вони навчились воювати, але це єдиний напрямок, я вважаю, де вони глушать так дрони.

Цього разу задача екіпажу - виявляти переміщення ворожої піхоти. Малими групами під прикриттям мінометів вона підійшла майже впритул до наших позицій. Зараз проти нас замість вагнерівців кинули десантників…

Цю ж картину бачать і на командному пункті. Дистанція між росіянами і нашими піхотинцями занадто коротка, тому відбивати штурм доводиться броньованою технікою.

Відбивши одну атаку, підрозділ одразу готується до іншої - росіяни мов зомбі хвилями по кілька разів на день кидаються на нашу оборону. Від втоми наші хлопці ледь тримаються на ногах, але продовжують стримувати, навіть тоді, коли сил на це вже немає…

Повзи до бліндажа, повзи до бліндажа. Хай хлопці тобі нададуть допомогу, як прийняв?

Оборона Бахмуту дається Україні великою ціною. Під час підготовки цього матеріалу герой нашого сюжету Віталій отримав важке поранення. Але, на щастя, залишився живий.