Надія на ЗСУ: жителі селища Прудянка, що на Харківщині, не здаються перед загрозою нового наступу [ Редагувати ]

До війни у селищі Прудянка, що на Харківщині, мешкало близько двох тисяч людей. Зараз - зо три десятки. Центральна вулиця - це траса, що веде до кордону з росією. До рф - трохи більше 10 кілометрів. 

Тож люди неабияк переймаються, що на роковини від початку повномасштабної війни ворог зможе знову спробувати піти в наступ. Та попри побоювання, хати свої кидати не збираються, навпаки, почали ремонтувати розбиті домівки. Кажуть, вірять та сподіваються на ЗСУ. 

Знайти хоча б один вцілілий будинок у Прудянці - ще те завдання. Кожен дім, сарай чи паркан тут пошкоджені. Це мітки війни, кажуть місцеві й додають: тут, за десять кілометрів від російського кордону, ворог нагадує про себе майже щодня. То поодинокими пострілами, то серією вибухів. Зараз стало набагато тихіше, але люди переймаються, що рашисти можуть знову спробувати загарбати українські землі. 

Тамара, жителька селища Прудянка:

Кажуть же: не дай бог опять попре, я не знаю… я надіюсь, що хлопці наші защитять!

Найгарячіше тут було влітку, особливо гучними видалися кінець червня та липень. 

Валентина Бабенко, жителька селища Прудянка:

Ми фактічески где-то місяць в погребе жили, даже не вилазили. Там у нас будка стоїть собача, ми там і обідали возле погріба. І собака з нами жила. Ну от все..

Тепер, розповідає пані Валентина, життя родини зосереджене біля буржуйки. Її встановили просто посеред кухні, адже іншої можливості обігріти будинок поки немає. 

Валентина Бабенко, жителька села Прудянка:

Дровʼяний котел у нас є, но він не работає без света. Генератор - ето очень дорого, бензин постоянно… генератором пользуємся, тоже волонтери привезли, спасибо большое, воду только качаєм, накачаєм, стираєм руками…

Саме без електроенергії зараз найбільше потерпають місцеві. Відновлювальні роботи вже почалися, але руйнування тут дуже значні. Дроти геть усі обірвані, а електроопори - вибухами ламало, наче сірники. 

Микола, житель села Шаповалівка:

Та трансформатор новий поставили, підключили, а коли провода всі лежать же на землі… коли зроблять, хто його знає, як потепліє, може й зроблять, но пока не ясно.

Окрім масштабів руйнувань, швидкому відновленню електромережі заважає ще й забруднення вибухівкою. Усе навкруги рясно засіяне мінами та снарядами. Місцеві навіть власними дворами та городами пересуваються зазвичай дуже обережно, а виявляти смертельні несподіванки навчилися вже майже професійно. 

Валентина Бабенко, жителька селища Прудянка:

Багато просто снарядов, багато нерозірваних. Даже у себе в погрібі, там у нас двор є, пустий, не живемо там, і в погрібі дві наступательні міни російських. 

Швидше за все, міну залишила російська ДРГ, каже пані Валентина, влітку їх у селі часто бачили. У полях та лісосмугах, де люди збирають хмиз для печей та буржуйок, здебільшого стережуться боєприпасів, що не вибухнули. Тож, усі свої справи мають зробити, доки є світло. І дрова набрати, і речі випрати, і їсти приготувати. І собі, і чотирилапим безхатькам, яких у селищі тепер чимало.

Валентина Бабенко, жителька селища Прудянка: 

Ну як, у мене не було собаки до війни. Зараз 7 собак дворових, по дворам, ну і так підкармлюю, ті шо за дворами. 

Пані Людмила також годувала песика, якого покинули сусіди. Тепер чотирилапий відмовляється повертатися до господарів. Хоча ті вже знову вдома і приходили по нього. 

Людмила Токарь, жителька селища Прудянка:

Його Бім звали, а ми Черниш. А він до хазяїв не пішов, видно, обідився. А в нас собачка погинув… і от ми тепер. В нас кошечек уже пʼятеро, троє своїх і прийшли чужі. Годуємо, жалко. 

Пенсіонерку теж лякають чутки про можливий наступ рашистів, та вона, як і більшість односельців сподівається на наших захисників.. 

Людмила Токарь, мешканка селища Прудянка:

Тяжело, конечно, шо ти зробиш. А кому сейчас легко, щас усім тяжело. Надіємся, шоб оно бистрєє закончілось. Ніколи не думала, що така старість буде… вообще.. ну шо ти зробиш!? Нічьо, все буде хорошо. Наші вони победять, наші. 

У Прудянці вже працюють волонтери: ремонтують розбиті дахи, вставляють вікна та двері. А нещодавно між обласним центром та прикордонними селами навіть почав курсувати рейковий автобус. Для селян це зараз найнадійніший транспорт.