Рух до миру: хто і як наближає перемогу України щоденно ризикуючи життям? [ Редагувати ]
Ми йдемо до цієї мети, як би важко не було
І першими на ці трагедії приїжджають рятувальники. Йдеться не лише про працівників ДСНС. На місцях "прильотів" працюють усі служби. А ще волонтери. Коли російська ракета влучила у будинок у Дніпрі, завали розбирали і фахівці, і прості мешканці. Руйнування, пожежі, медична допомога, зрештою - евакуація. Це ще один фронт. Богдан Вербицький розкаже детальніше.
Армії. Їх - багато. Армія захисників...
Мой автомат дай!
А ще ж є армія допомоги...
А ми поговоримо про армію порятунку. Людей, що першими приїжджають витягувати, лікувати, рятувати.
Раненые есть? - Вот тут пробило что-то.
Ігор Левенок, журналіст, автор документального фільму "Білі Янголи":
Я собі навіть такого не уявляю. Щоб ці люди сказали "Все".
Ігор Гетало, рятувальник:
Такі події залишаються в пам'яті на все життя, тому вони запам'ятовуються.
Богдан Вербицький, кореспондент:
Рік війни. Вже рік - подібні руїни, як тут в Бородянці, стали нашою реальністю. Яка нас і досі жахає. Але... не дивує. Бо постійні ракетні атаки і руйнування цивільної інфраструктури для нас - і загроза, і виклик одночасно.
В цьому матеріалі не буде хронології подій, або оцінок дій путіна. Ви побачите три історії звичайних українців. Але всі про героїзм, який часто залишається в тіні і вже став нормою.
Мы на Первомайку поедем, завезем гражданским воду. Мы на броне с Васей. А вы с Просоленко следом по команде.
Ось так вони пропрацьовують маршрут щодня. Містами, що регулярно звучать у зверненнях президента та зведеннях Генштабу.
Ігор Левенок, журналіст, автор документального фільму "Білі Янголи":
Це такі знаєш "Мужики". По-перше, вони самі місцеві люди. Вони самі з Донбасу. Вони теж втратили своє житло внаслідок обстрілів. Коли вони розповідають про свою роботу, в них горять очі. В буквальному сенсі горять. Я бачу, що їм небайдужа та справа, якою вони займаються.
Вони - це "Білий Янгол". Група поліцейських із Донеччини, яка витягає людей із найгарячіших точок фронту. "Витягає" - це в прямому сенсі слова.
Если никто не может достать, до самого конца, то это достанет только "Белый Ангел".
Терпи родная. Віталіч, носилки нужны. Приехали медики, успели ее забрать. Если бы еще минут 10-15, она бы умерла.
Ігор Левенок, журналіст, автор документального фільму "Білі Янголи":
Вони бачать, що людина поранена. Пріорітет віддається саме от порятунку цієї людини. Вони намагаються якщо там є кровотеча, намагаються її зупинити. Намагаються надати першу домедичну допомогу. Інколи це відбувається вже в машині. Коли вони їдуть.
Тисячі кілометрів доріг під регулярними обстрілами. Поліцейські, або як їх називає мій колега - Ігор Левенок, "мужики" щодня вивозять десятки людей із сірої зони. Іншим, хто не хоче їхати - надають допомогу. І медичну, і гуманітарну.
Бабуль, иди туда. Я перетяну. Давай-давай. К машине. - Раненые есть? - Вот тут пробило что-то. - Щас замотаю. - Там дуже глубока рана? - Та нє.
У нас нет ни времени суток. Раз... ну все. Вроде тихо. Давайте по домам. Раз звонок: все выезжаем. Собрались, оделись, все. Поехали.
Часто це "поїхали" закінчується ризиком для життя. Бо від початку війни росіяни обстрілюють житлові квартали, інфраструктуру і, головне, дороги. Особливо це відчувається там - на Донбасі.
Ігор Левенок, журналіст, автор документального фільму "Білі Янголи":
Мене... це... знаєте, апокаліпсис якийсь. Апокаліпсис. Все згоріло, вигоріло. Люди живуть буквально під руїнами. Навіть відносного затишшя там не буває. Лунають постійні вибухи, лунає постійна канонада.
Аааааах. Поехали! Поехали-поехали, давай! 300. Нога.
Черговий виїзд на евакуацію. Чергове вмовляння виїхати. І черговий обстріл. Який ледь не закінчився трагедією. Осколок ворожого снаряду прошив кабіну авто та поранив - сержанта Рустама Лакомського. Кілька місяців реабілітації і один із "Білих Янголів" знову в строю. Попри можливість вийти на пенсію. "Рано", вважає поліцеський. Спочатку - мрія.
После нашей победы? Помочь людям восстановить то, что разрушила страна-агрессор.
Ігор Гетало, рятувальник:
Такі події залишаються в пам'яті на все життя, тому вони запам'ятовуються.
У перші години трагедії у Дніпрі Ігор очолив операцію порятунку. Головне завдання - евакуювати якомога більше постраждалих.
Ігор Гетало, рятувальник:
Це те, що залишилося від її квартири і вона знаходилась, де голуба кухня. Вона знаходилась на шматочку бетонної плити. Зверху її нога була зажата бетонною плитою. Ми піднялись до неї на підйомнику.
Ігор Гетало, рятувальник:
Переклали на медичні спеціальні ноші. Переклали на підйомник, спустили до низу, передали працівникам швидкої.
70 годин рятувальної операції. З-під завалів дніпровської панельки дістали десятки постраждалих.
Головними ресурсами, пригадує рятувальник, були час і... тиша.
Тиша… Женщина… слішу вас.
Разом із колегами Ігор дібрався до неї. Під бетонними плитами дівчина провела майже 20 годин.
Тримай за руку.
Ігор Гетало, рятувальник:
Нам доводилось працювати під обвислими бетонними плитами, які звисали з цієї будівлі. Також велику загрозу для рятувальників несе ракетне паливо, яке не догоріло під час прильоту ракети і воно догорало безпосередньо тут на місці. Воно дуже токсичне. Але це наша робота, це наша служба.
Служить Ігор 13 років. І трагедія у Дніпрі, яка сколихнула весь світ, була не єдиною у житті рятувальника.
Ігор Гетало, рятувальник:
Сама тяжка, це коли я отримав поранення 10 квітня.
Це другий день народження Ігоря. Рятувальник приїхав на ліквідацію наслідків чергового ракетного обстрілу, як ворог завдав ще один удар.
Ігор Гетало, рятувальник:
Слава богу всі живі, але п'ять рятувальників отримали поранення. Я в тому числі отримав поранення. Це чисельні осколкові поранення ніг, контузія, струс головного мозку ну і ще ще.. і на превеликий жаль саме тяжке поранення отримала моя дружина, також рятувальниця, пресофіцер нашої служби у Дніпропетровській області.
На службі ДСНС Женя кілька років. З перших днів повномасштабного російського вторгнення вона була пліч-о-пліч із колегами. Робила фото та відео доказів ракетних ударів, як вогнеборці ліквідовують наслідки. Розповідала про ті жахи, що накоїв ворог.
Усім рашистам, для яких події в Харкові це фейк.
Металевий осколок від російської ракети тоді зайшов Євгенії під жилет. Уламок прошив дівчині живіт. Її життя врятували медики Дніпра, далі - реабілітація в Німеччині.
Боже яка краса. Дякую. Яка вона класна.
Зараз Євгенія у Дніпрі. А її чоловік продовжує рятувати людей.
Ігор Гетало, рятувальник:
Мотивація. Для рятувальників мотивація - це кожне врятоване життя. Кожен виїзд, на якому нам вдалося надати людям допомогу. Це і мотивує. - Не втомились? - Ні. Рухаємося до перемоги. Кожен на своєму фронті. Хтось зі зброєю в руках, хтось без, але працюємо заради однієї цілі. Щоб швидше перемогти цих падлюк і вернутись до мирного життя.
Чи можливо повернутися до мирного життя зараз? - Ні. А скільки часу на це потрібно?
Максим, волонтер:
Ремонтируем крышу после взрывной волны. После навалы вот этих вот демонов. Восстанавливаем, чтобы не текла вода, чтобы они могли жить.
Димер. Північ Київської області. Росіяни втекли звідси ще у квітні. А відбудова триває і досі. І не тільки на цьому даху.
Якщо погода не дозволяє, то можна піти вікна поставити, ми їдемо вікна ставити. Ми постоянно в роботі.
Максим, волонтер:
Не відпочиваємо. Постійно щось робимо. Движение - это жизнь.
У нашому випадку, щоправда, трохи з ризиком. Але, робота не чекає! Цей об'єкт (п'ятиповерхова, хрущівка) - один з найбільших.
Вдячність. В першу чергу. Кажуть: "Хлопці, будете проїжджати, на каву, на чашечку заїжджайте." Це як тобі орден. Все рівно, як тобі орден дали.
Богдан Вербицький, кореспондент:
Будинок, що позаду мене, бачите - п'ятиповерхова хрущівка, там точно така сама проблема як тут. Вибуховою хвилею дах підняло і він скосився. Потрібно все лагодити.
Ростислав Смірнов, волонтер:
Порядка, якщо я не помиляюсь, біля 160 тисяч. Це дані Мінрегіону, ДСНС. Тому, насправді роботи ще вистачає. У нас є 43 тисячі золотих рук. Нам потрібні будівельні матеріали. Коли ти їх запитуєш: "Чому приходите?" Вони постійно повторюють, що вони хочуть бути корисними.
Чому ми вирішили розповісти історію Максима та його команди? Пам'ятаєте мрію рятувальників? "Білих Янголів" з Донбасу та Ігоря з Дніпра? Усе відбудувати й повернутися до мирного життя. І ми йдемо до цієї мети. Якби важко не було.
