Вона втратила оселю, пережила окупацію та полон: історія поліцейської з Маріуполя [ Редагувати ]

Вона втратила оселю, пережила окупацію та полон. Ніна Жмайло - патрульна поліції з Маріуполя. Службу несла допоки у місті повністю не зник звʼязок. Коли намагалася виїхати з блокади, окупанти затримали її та відправили до колонії в Оленівку. У вʼязниці поліцейська пробула понад місяць. Своєю історією Ніна Жмайло поділилася зі Сніжаною Сидорук. Подивіться. 

На те місце, де була наша академія, базувалось УПП - там і бомби скидали, і "Гради" летіли. Ми дуже багато бачили трагедій, но пологовий будинок це взагалі мабуть, для мене саме найстрашніше, бо я мама. Немає радійного зв'язка і для нас це вже все. Це вже повна окупація міста. В колонії тридцять днів ми перебували. Вони казали в Оленівці: "Вашої України вже нема!"

До повномасштабного вторгнення Ніна Жмайло щасливо жила і працювала у Маріуполі.

Маріуполь - це дім, який би він не мав вигляд, як би він не був зруйнований. Маріуполь - це мій дім. 

Тепер її дім - там, де служба. Вона - інспекторка патрульної поліції. 

На кожен виклик, коли ти приїжджаєш, ти намагаєшся зрозуміти, чим ти можеш допомогти людині кожній. 

Три місяці Ніна працює у місті Дубно, що на Рівненщині. Це за понад тисячу кілометрів від її Маріуполя. Але назва рідного міста завжди з нею - вишита на шевроні. 

Маріупольці на службі носять свій шеврон і шо ми з Маріуполя. І бачивши, а ви з Маріуполя, а розкажіть - а як? 

Як у Маріуполь прийшла війна - спитали і ми. Ніна погодилася розповісти "Подробицям2 свою історію від початку повномасштабного вторгнення.

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

О 5 ранку по тривозі нас піднімають - ми їдемо до УПП і розуміємо, шо так - це війна. Маріуполь був під обстрілами постійно, лівобережна наша частина ну там взагалі майже зразу була практично окупована. Звідси все почалось. Ми не очікували, що це буде взагалі по всьому місту. 

Патрульні у Маріуполі з перших днів вторгнення працювали як швидка допомога для місцевих жителів: привозили кому воду, кому - їжу. Виїжджали й туди, де прилітали російські ракети.

Саме страшне для мене - це роддом. Маріупольський. Це коли прилетіло саме в роддом. 

З розбомбленого пологового Ніна та її колеги евакуйовували вагітних, породіль, виносили на руках немовлят. 

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Мені на зустріч іде жінка, віддає дитину і каже: я не знаю, де його батьки, у мене шок. Бо я взагалі не розумію, що мені робити з цією дитиною. Це хлопчик, звуть його Ігор і в другій лікарні, всіх евакуйованих звезли туди і батьки знайшли Ігоря. 

Трагедію у пологовому, Ніна каже, забути неможливо. Ще кілька років тому у цьому медзакладі на світ з'явилася і її донечка.

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Ми дуже багато бачили трагедій, но пологовий будинок - це взагалі мабуть, для мене саме найстрашніше, бо я мама. 

Виїжджати на виклики патрульним у Маріуполі вдавалося лише до 13-го березня. А тоді у місті, згадує Ніна, повністю зник зв'язок. Інспекторка пішки змогла дістатися до свого управління. Як згодом виявиться - востаннє.

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Там бій вже - вже туди заходять і далі не пройдеш, на те місце, де була наша академія поліції, останнім часом базувалось УПП, там і бомби скидали і гради летіли. Слухати ті вибухи - це шок. Ми не були.. дійсно ніхто не був до такого готовий. Чи боялись ми? Так. Ми до останнього не могли усвідомити, що це вже повна окупація міста.

Щоб вижити в окупації без води та світла, Ніна з донькою та чоловіком переїхали до батьківського будинку. Там поряд була річка. 20-го березня родина спробувала вибратися із заблокованого росіянами міста. 

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Мій чоловік - теж патрульний поліцейський і ми розуміли, що якщо там вже не наш блокпост, що можуть бути в нас проблеми і ми дитину посадили в машину до батьків і воно так і вийшло: вони виїхали, ми – ні. Було встановлено, що ми поліцейські і нам повідомили, що ми вже й нікуди не їдем. 

За кілька днів Ніну та її чоловіка відвезли в колонію. В Оленівці подружжя пробуло місяць.

Вони казали в Оленівці: Вашої України вже немаю Як ми тримались? Ми знали, що це неправда. Ми вірили в свою країну.

Що було в ув'язненні - жінка розповість лише після нашої перемоги, адже досі в полоні у росіян перебуває ще багато українців. А свій вихід з колонії - Ніна називає просто дивом.

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

На той момент із Маріуполя залишився тільки "Азовсталь" і "Азовсталь" давав відсіч, а в них залишилось місто, яке якимось чином потрібно було контролювати, і поліцейських випускали і казали: ну їдьте, заступайте на службу, а ми казали, ну побачимо - і йшли в інший бік. Пішки в напрямок Бердянська.

З окупованого Бердянська Ніна змогла вибратися. Бо це місто, розповідає, менш жорстко контролювали росіяни. Коли дісталися до Василівки - нарешті побачили перший український блокпост. 

Я не плакала в Оленівці принципово, но побачивши український прапор, почувши нашу мову, боже, знаєте в нас було таке враження ну що все вже закінчилось, шо ми вже дома.

Бувши у полоні, Ніна найбільше переживала за свою донечку. Боялася, щоб батьки разом з дитиною не повернулися шукати її до Маріуполя. Коли дізналася, що 5-річна Єва з бабусею та дідусем у Дніпрі - заспокоїлася. Там сім'я починала життя заново. 

Це вже фото зроблено з літа, але таким він став 22-березня. 

Це фото батьківського будинку Ніні прислали сусіди. Дім став руїною через два дні, як родина його покинула. 

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Нам пощастило, дивлячись на фото будинку моїх батьків - я розумію, що ми б там не вижили, якби залишились. У Маріуполі немає мало розбомленого місця, він взагалі розбомблений весь. 

Від важких думок про рідне місто Ніну Жмайло відволікають думки про її Єву, яка за тисячі кілометрів чекає обіймів мами.

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Ми її привеземо на Рівненщину, тут є що подивитись і є що дитині показати. Дубенський замок, Тараканівський форт. Можна буде подивитись, погуляти. Я взагалі хочу зробити буде відпустка-тур на західну Україну, бо як вияилося, є дуже гарні місця, про які ми не мали уявлення.

А ще рятує служба. Озброївшись камерою та рацією Ніна Жмайло вирушає на патрулювання. У новому для неї місті вже орієнтується добре. З райцентром, де мешкає сорок тисяч людей, познайомили колеги. В екіпажі Ніна - з місцевим патрульним.

Дмитро Мельник, інспектор роти №4:

Чомусь можу я в неї навчитись, чомусь я їй показав, як в нас робота робиться на Рівненщині. Можливо, не такі навантаження в роботі, але вистачає порушень. В основному ПДР.

Ніна служить у зведеному підрозділі, який лише три місяці тому відкрили у Дубно. Сюди переїхали понад сорок патрульних зі сходу України. 

Назар Мулик, керівник відділу організації несення служби у Дубенському районі УПП у Рівненській області:

У нас є представники з Донецької, Луганської областей. Забезпечили всіх прожиття – гуртожитками. У нас, якби можна сказати, одна сім'я, одні функціональні обов'язки і одну ми робим роботу. 

Як і більшість українців, Ніна мріє тільки про одне - перемогу. І звісно хотіла б повернутися додому - в Маріуполь.

Ніна Жмайло, інспекторка патрульної поліції:

Знаєте, я не можу зараз адекватно розповідати про Маріуполь, бо це, мабуть, біль кожного маріупольця, бо на той час, коли ми там були, ми не долюбили трошечки своє місто і ніхто й не уявляв, що ми настільки будемо сумувати взагалі за ним, що нам так буде хотітися додому.

Але поки у її рідному місті окупанти, сержантка поліції нестиме службу там де, це потрібно. Її історія війни - це ще одне свідчення злочинів росіян.

Для мене в Маріуполі - це була не війна. Для мене в Маріуполі, суб'єктивна думка - це був геноцид.