Ворог рівняє із землею прифронтову Авдіївку: чому батьки відмовляються евакуювати своїх дітей [ Редагувати ]
Поліція Донеччини ходить від оселі й до оселі. Звертається до батьків.
На лінії вогню. Буквально у самому пеклі. Фронтову Авдіївку ворог рівняє із землею. Чотири авіадури по місту лише за учора, і це не враховуючи артилерійських та мінометних обстрілів. Одна із ракет прилетіла у багатоповерхівку, де досі живуть люди. Склався цілий під'їзд. Лише дивом, минулося без жертв.
Жити в таких умовах - нереально. Спецпідрозділ поліції "Білий янгол" щодня вмовляє жителів виїхати з небезпечного міста. І вивезти насамперед своїх дітей. Воєнкор Ігор Левенок разом із поліцією поїхав до Авдіївки. Його ексклюзивний репортаж - далі.
Селище Очеретине. 15 кілометрів до Авдіївки. Найгарячішої точки під Донецьком, де московити сунуть у наступ. Земля дрижить, будинки тремтять від вибухів, в небі час від часу можна почути характерний свист.
Скажіть, будь ласка, коли ви будете виїжджати? Або дитину вивезете, а потім самі сюди повернетеся, або вона сама коли буде виїжджати? Я чекаю на відповідь вашу! - Конкретно нічого сказати не можу. - А оце приятно чути дитині?
Поїхати, не можна залишитися. Зрештою, кома у цій задачі поставлена. Залишитися не можна! Нещодавно уряд ухвалив постанову про примусову евакуацію дітей із зони бойових дій.
- Ну що ви конкретно як батько зробили? Поселили її в підвал? - Так. - Ми зараз переживаємо, ну от дивіться. І це дитина зараз слухає. - А як же ж Конституція України, вибачте! - Конституція України? Зараз военное положение! І прежде всего вы должны за детей своих переживать, а не за себя! - А я за себя не переживаю! - Я еще раз вам говорю, я даю вам сутки-двое максимум. Я приеду и заберу дитину с органами опеки! И все, разговор закончен, играться никто с вами здесь не будет!
Ігор Левенок, кореспондент:
Мені, як людині, як журналісту, взагалі не зрозумілі мотиви цих батьків. Вони живуть посеред війни. Тут щодня гинуть люди. Але вони чомусь не хочуть вивозити своїх дітей. І це дуже страшно і сумно..
Поліція Донеччини ходить від оселі й до оселі. Звертається до батьків. І тональність правоохоронців вже інша. Це не вмовляння. Дітей треба евакуювати!
Андрій Павлов, інспектор Покровського РУП ГУНП в Донецькій області:
От вже до такого доходить, що буває вже кричиш, щоб донести до них, що треба звідси уїхати. І є діти, які мають бажання виїхати, а от родітєлі не мають…
- Мы прекрасно понимаем, что мы рискуем жизнью, но вы поймите, что нам некуда ехать и не за что ехать… - С ребенком мы поговорили, он желает отсюда уехать. - Он не желает! - Да я только что с ним разговаривал. Он желает!
- Вы бы желали отсюда уехать в безопасное место? - Да! - Там, где детки, учеба нормальная, там, где компьютеры, у вас есть такое желание? - Да! - Да у нее все желания - это вообще вырваться от мамы, от папы и нафига они ей надо… - Это вы не хотите уезжать и я считаю, что вы - преступник!
А ще, батьки дуже часто, як мантру, повторюють: Так, в нас тут стріляють, але ж жити можна…
- Год уже такая война идет, так что мне нужно было год как уехать? И на пять тысяч переселенческих жить? Привезут меня, выкинут на вокзале и дальше куда я пойду жить? На вокзале буду? - Вас поселят. - Да не хочу я на эту тему говорить. Давайте я подпишу и распишусь где надо…
Андрій Павлов, інспектор Покровського РУП ГУНП в Донецькій області:
Ну вы слышали мотивы, "куда я поеду, кто меня там ждет, чем я буду питаться, меня на вокзале высадят" и тому подобное. Они за себя думают, а надо думать за детей, вот так…
Ми їдемо до фронтової Авдіївки. Потрапити туди зараз не просто. Скрізь уздовж дороги - моторошні руїни. Єдиний шлях до міста ворог криє вогнем артилерії і авіації.
В Авдіївку ми прямуємо з екіпажем поліції "Білий янгол". В місті, де понад рік тривають жорсткі бої, досі є діти.
Ігор Левенок кореспондент:
Щойно ворог здійснив авіаудар по ось цій багатоповерхівці. Бачимо, що одного підʼїзду просто немає. А в цьому будинку, нам пояснили поліцейські, ще живуть люди..
- Ось таке жахіття. Тут тривалий час краще не залишатися, бо це дуже небезпечно. Так, довго на одному місці ми перебувати не можемо, тому що погода ясна і ворог застосовує свої дрони. Тому ми зараз будемо шукати тут хто залишився іще живий. І евакуювати цих людей….
Чи є жертви під завалами? Можливо. Це кажуть мешканці цієї багатоповерхівки. Та шукати їх зараз навряд чи хто буде. Небезпечно. Щодень в Авдіївці від ракет, снарядів і бомб гинуть люди. Важко повірити, але пан Олександр і досі мешкає тут на 12-му поверсі.
- Ну прилетіло в тот подʼєзд, прилетить і в етот. - Давайте будем евакуироваться? Нет, я без жінки не хочу. - Ну так умовляйте жінку. - Нет, нет пока я не хочу. У меня тут дела, я своїми делами занимаюсь… - Навіть після такого жахіття люди відмовляються їхати…
- Тут мати з 16-річним хлопцем побажали евакуюватися. Зараз їх забиратимемо. В підвалі вони перебувають…
Пані Світлана - у сльозах. Покидати Авдіїївку до останнього не бажала.
- Дивіться, ну тут же стріляє усе, що можна і постійно. - Я с этим согласна. Я согласилась только потому, что мне конечно ребенка жалко. Он девятый клас закончил. Не атестата нет. Где он нормально пожил…
Олексій - мовчазний. Він єдиний зі свого класу, хто цілий рік тулився у підвалі. З однолітками, по можливості, тримав зв'язок.
- Спрашивал, как у них дела, как у них с жильем, говорят, у них все хорошо…
З метою захисту дітей поліцейські часто ризикують. Здійснюють евакуацію з найгарячіших точок. Вивозять усіх, хто бажає покинути пекло війни. Бо життя є найвищою цінністю.
