Українська об'єднала південь Одещини: як вивчають мову етнічні болгари, гагаузи та албанці [ Редагувати ]

Ще донедавна у нашій країні причиною конфлікту могла стати й мова. Та нині українська об'єднала південь Одещини! До повномасштабного вторгнення мовою міжнаціонального спілкування у регіоні була переважно російська, але тепер етнічні болгари, гагаузи та албанці - переходять на українську, а допомагають їм у цьому - сільські мовні клуби. Як це відбувається - бачили наші кореспонденти.

Олена Кірчева - албанка за національністю - показує нам свою оселю, город, домашнє господарство. І водночас демонструє красоту рідної албанської мови: тут у селі Каракурт - нею спілкуються майже всі жителі.

Ось це все - моє! Я дуже полюбляю доглядати квіти, доглядати город. 

А ось українською Олена - не володіє! Вивчити її допомагає пані Надія - переселенка з Херсонщини, яку жінка прихистила у себе.

Оце вона балакає українською! 

Та мовний клуб - до нього пані Олена записалася, щоб підтримати бійців, які захищають країну на фронті.

Олена Кірчева, етнічна албанка:

Бо хочу доказати всім, що це є наша Україна! Показати свою любов, свій біль, що це наше - українське. От люблю - і все!

Від січня мовні клуби запрацювали у п'яти селах Василівської громади. Сьогодні вони зібралися разом: болгари, гагаузи, молдавани, албанці. Раніше - як в цілому на півдні Одещини - мовою міжнаціонального спілкування для них була російська. Але люди вирішили покласти цьому край.

Валентина Тодорова, етнічна болгарка:

Враховуючи той факт, що країна-агресор розмовляє російською мовою, я навіть принципово - я хвилююся, тому що дитина моя зараз на нулі перебуває - і перш за все через це я не буду розмовляти російською мовою.

Георгій Генчевський, етнічний болгарин:

Це принципова позиція, бо я патріот своєї країни.

Опанувати державну - бессарабцям поки що складно: плутають наголоси, закінчення, бракує словникового запасу. Справа в тому, що до початку дев'яностих у школах цього краю взагалі не викладали українську. Тож одразу кілька поколінь зіштовхнулися з цією проблемою.

Тетяна Обеременко, етнічна болгарка:

Ми спочатку думаємо болгарскою, а потім перекладаємо українською. Не вистачає слів, щоб висловлюватися, бо практики немає.

Саме тому в таких клубах пару годин на тиждень вчителі спілкуються з людьми українською. Обирають тему, фокусуються на стійких виразах, розбирають поширені помилки. Головне, кажуть, зламати бар'єр, щоб односельці, нарешті, перестали боятися говорити державною.

Ганна Желяскова, етнічна гагаузка:

Робимо таке середовище, щоб це було зручно для всіх: щоб вони не соромилися висловити свою думку, щоб ніхто не сміявся над ними, тому що для нашого краю це важко. Чути українську мову не з телевізора, не з радіо, а як люди між собою українською розмовляють.

Наразі мовні клуби відвідують освітяни, працівники крамниць та сфери послуг. Але чимало серед охочих вчити українську і звичайних жителів. У сільраді вважають: це лише початок.

Тетяна Беліогло, начальниця відділу освіти Василівської сільської ради:

Я не можу сказати, що прямо масово всі. Буває, що засідання - там кілька людей, але моє переконання, якщо заговорить одна людина українською, і в неї виникне така потреба, то це вже є досягнення. Вона про це розповість іншим, когось приведе, подружка прийде і воно піде, піде, піде.

Ба більше від початку повномасштабного вторгнення тут навіть фіксують таке унікальне явище, як українсько-болгарський суржик. Так, у болгарську мову перекочувало українське слово "перемога" - і це, здається, добрий знак.