Приклад незламності українців та символ безглуздості ворога: як зараз живе легендарна Чорнобаївка [ Редагувати ]

Просунутися до Миколаєва рік тому рашистам не дозволило маленьке селище у сусідній Херсонський області. Чорнобаївка. Це місце з одного боку стало прикладом незламності українців, а з іншого - символом безглуздості ворога. 

Близько 30-ти разів тут наші захисники ламали плани російської армії. Мешканці пережили окупацію, дочекалися визволення, а тепер знову потерпають від терору загарбників!  Як зараз живе легендарна Чорнобаївка - дивіться в матеріалі Андрія Анастасова.

Чорнобаївка…Як і сусідній Херсон - окупанти захопили в перші ж дні повномасштабного вторгнення… Звідси росіяни планували просуватися далі на Миколаїв та Одесу, тож чорнобаївські передмістя стали для них стратегічно важливими. Адже саме тут розташовані і Херсонський аеропорт, і військовий аеродром.

Андрій Анастасов – кореспондент:

Саме цю територію росіяни вперто намагалися перетворити на свою величезну військову базу: перекидали сюди техніку, гелікоптери, підрозділи, розміщували склади з боєприпасами - і раз за разом українські військові руйнували ці плани вдалими влучаннями артилерії. 

Рашистів ЗСУ знищували тут майже 30 разів - так і народився відомий чорнобаївський серіал. У відповідь окупанти ж обстрілювали артилерією мирних жителів у самій Чорнобаївці. Так у березні минулого року без свого будинку залишилося подружжя Вадима та Олени. 

Все сталося вночі - старенька мати у цей момент вийшла з кімнати - це її і врятувало. Дивом не постраждали інші родичі, адже ракета розлетілася по всій оселі. Загалом у Чорнобаївці від російських обстрілів постраждало приблизно шістсот будинків. 

Окупанти ж, які розселилися по сусідніх хатах, не дозволяли навіть накрити плівкою зруйновану кровлю. Ось так "освободители" поводили себе з місцевими. 

Олена Ліснича, жителька Чорнобаївки:

Ми так хотіли врятувати дах, так хотіли накрити його вчасно, усе зробити, але вони постійно з другого поверху на нас ось так, ось так - з автоматів цілилися. І хто їх знає, адже вони могли і пульнути, правильно?

І це не безпідставні побоювання. Під час окупації рашисти розстрілювали жителів села просто за те, що їм щось не сподобались. Були постійні залякування, терор, арешти... Окупантів дратував сам дух такої рокової для них Чорнобаївки. І досі у рашистському полоні перебувають двоє місцевих чоловіків. 

Любов Бурова, жителька Чорнобаївки:

Брали всіх - всіх, хто їм не подобався, особливо актив села, хто служив в АТО - забирали, там і катували, там і електрострумом катували, і били. Ну, в кінці кінців багатьох навіть сусідів у нас випустили, але проходили вони таку, так би мовити - катівні вони проходили.

Зараз у Чорнобаївці залишилася третина жителів - близько тридцяти тисяч. Люди отримують гуманітарну допомогу від держави та волонтерів, потроху обробляють свої городи та відновлюють пошкоджені будинки. 

Тетяна Лісна, секретар Чорнобаївської сільської ради:

Життя - ну, ми намагаємось, щоб воно налагоджувалось, але все одно: кількість магазинів, які працювали на період до окупації - наприклад, у нас було більше ста магазинів чи торгових точок - на сьогоднішній день це сім там, лікарів не вистачає, аптека працює тільки одна: ну, звичайно, проблемно, ще все проблемно.

З боку Херсона долунають вибухи - його ворог щодня жорстоко обстрілює. Чорнобаївку - кілька разів на тиждень. Саме через загрозу прильотів у селі особливий розпорядок дня: після тринадцятої години вулиці майже повністю порожніють. 

Тетяна Лісна, секретар Чорнобаївської сільської ради:

- Ви ж чуєте постійно обстріли, да? - Обстріли є, тому люди не живуть повним життям, вони живуть перебіжками. Ну, як би - скупились - додому - похарчуватися - основні свої якійсь моменти, але більше знаходяться вдома, бо це більше укриття і так далі.

Та попри все - життя потроху повертається до Чорнобаївки. Днями, вперше за півроку після звільнення, тут зареєстрували шлюб. А ще, вперше за довгі часи, проходить концерт. Артисти з Білої Церкви та Херсона приїхали підтримати і жителів, і військових, які захищають південь країни. Для місцевих це така собі арт-терапія.... 

Світлана Думинська, начальниця управління культури Херсонської міськради:

Навіть коли звільнили, то люди ще дуже багато часу не могли відчувати себе вільними, бо за той час окупації люди ховали очі, щоб не бачили, що вони відчувають відносно ворога, люди намагалися не говорити, тобто ця закритість за той великий час, вона була, тому наше завдання - щоб ми знову посміхались, щоб наші діти малювали.

І ось - посмішки зʼявляються на обличчях. А разом із цими емоціями, з піснями - міцніє й віра у звільнення від ворога і лівобережної Херсонщини - і всієї України.