Велика битва за Ірпінь: хроніка оборони міста [ Редагувати ]
Другі роковини з дня визначної події для Ірпеня і стратегічно значущої - для всієї країни. Після того, як Сили оборони створили загрозу оточення та знищення для російських військ на Київщині, окупанти були змушені відступити. Ірпінь українські війська звільнили. Ціна тієї перемоги виявилася страшною. Хроніка оборони міста - далі в сюжеті.
Бої за Ірпінь - рівно один місяць і один день пекла, горя та смерті. І перемоги, яка змінила перебіг війни. Адже бої за Ірпінь - це частина великої битви за Київ, коли росіяни, зі значними перевагами в авіації та важкій техніці, намагалися прорватися у столицю. Битва за місто почалася двадцять сьомого лютого двадцять другого - тоді росіяни окупували Бучу і зайшли в Ірпінь. Зав'язалися вуличні бої.
У нас четыре жмуря, не наших. москали. Ну, и людям, кто жил рядышком, немножко не повезло. Свахи работа сгорела.
Ми тікали ось по "варшавці", туди до мостика. І з госпіталю перевозили солдат ранених, які тут були. І бабушка була з нами, тоже ледве йшла - на руках перенесли.
Кадри евакуації тисяч жителів Ірпеня на початку березня двадцять другого облетіли весь світ. Із дітьми та домашніми улюбленцями десятки й сотні людей йдуть і йдуть з охопленого війною міста. Евакуація вкрай ускладнена постійними обстрілами росіян. Сотні й тисячі мешканців залишаються в місті. Навіть народжують у таких умовах.
Олег Плетяний, заступник директора з технічних питань Ірпінського міського центру первинної медико-санітарної допомоги:
Один із викликів, запам'яталось, це коли до нас по рації передали, що в одному із ЖК в підвалі народжує жінка, і вже не було можливості виїхати з Ірпеня. У нас у штаті був такий лікар-гінеколог і ми взяли на себе цю відповідальність. І поїхали приймати роди у підвал, і потім вагітних жінок привозили вже до нас у поліклініку. І таких випадків було, здається, 4.
Жителів Ірпеня рятують усі - Сили оборони, цивільні адміністрації та волонтери. Але вивезти вдалося не всіх.
Дмитро Наумович, волонтер:
Найжахливіший спогад був на вулиці Тургенєвській. Для літніх людей був будинок для переважно лежачих. Написала мені жінка, попросила вивезти з цього будинку. Ми приїхали туди, побачили, що цей будинок приватний, двоповерховий, де був зроблений цей притулок. Ми побачили, що він весь закритий. Нам довелося розбити вікно, щоб туди потрапити. Пройшлися по всьому будинку, і на останньому поверсі, в останній кімнаті, в яку можна зайти було, - три жінки, вони всі були лежачі. Їх залишили працівники цього притулку. Одна жінка загинула вже, на той момент, від голоду.
Далі - тижні постійних обстрілів, боїв та прильотів. За цей час зруйновано та пошкоджено близько сімдесяти відсотків будинків та соціальної інфраструктури.
Вранці нам отаке прилетіло, а ми отак вийшли, тільки документи взяли. Все, в нас більше нічого немає.
Один вибух, далі другий, ми встигнули тільки всіх у ванну покидати.
Триста двадцять дві людини загинули під час окупації міста. І доки Ірпінь потерпає від бойових дій та часткової окупації - росіяни теж мають істотні втрати. Під ударами українських груп - передовсім, логістика російських військ. Тож на початку двадцятих чисел березня ЗСУ вже контролювали більшість районів міста.
Забирайте зброю! Оце так буде з усіма свинособаками.
На двадцять третє - двадцять п'яте березня перед російськими солдатами постає вибір: або втрапити в оточення і котел, або відступити. Окупанти відступили, і таким чином програли битву за українську столицю. Двадцять восьмого березня двадцять другого року місто-герой України Ірпінь було повністю звільнене.
