80-та річниця Варшавського повстання: спогади тих, хто вижив [ Редагувати ]

По всій Польщі рівно о п'ятій вечора звучать сирени, транспорт зупиняється, а в небі над Варшавою пролітають винищувачі. Це година В, початок Варшавського повстання. 80 років тому 1 серпня 1944-го поляки повстали проти 6-річної німецької окупації.

В перший же день у боях взяли участь понад 20 тисяч солдатів Армії Крайової та тисячі цивільних, які взяли в руки зброю, щоб звільнити Варшаву від німців. Окупанти такого збройного спротиву не очікували. За кілька днів поляки захопили військові склади у дільниці Жолібож, взяли під контроль більшу частину Волі та Мокотова - центральних районів Варшави. Люди мріяли про свободу, на вулицях лунав гімн, всюди майоріли польські прапори.

Коли у Варшаві вибухнуло велике збройне повстання, пану Богуславу було лише 14. 

Він приєднався до бійців як і чимало інших підлітків. За 2 місяці опору повстанець втратив багато побратимів, а сьогодні звертається до українських захисників. 

Каже: за свою свободу варто боротися, та іронізує, що сам він - живий тому приклад.

Богуслав Камола, повстанець:

Повстання Варшавське - це був зрив, вибух гідності проти окупації та терору. На жаль, боротьба закінчилася трагічно. Ніхто не допоміг нам в тій боротьбі. Мали прийти війська радянські, які вже були на Віслі. Але не прийшли. Чи то була зрада, чи заплановане знищення Варшави! Ми показали, що з нас досить окупації. Хочемо жити вільно. Так і ви, українці, боретеся з окупантами проти цієї великої армії росіян та їх поплічників. Я бажаю вам перемоги, щоб все закінчилося добре для вас.

Повстанці пригадують: очікували приходу радянських військ. У той момент, коли у Варшаві тривали бої, німці проводили каральну операцію проти цивільних, а за 100 метрів по той бік Вісли стояли союзні війська. Радянська військова пропаганда ретельно приховувала той факт, що польським повстанцям не надали допомоги.

Червона армія була на підході до Варшави ще наприкінці липня. Вже 14 вересня 1944 року радянські солдати зайняли Прагу - це район Варшави на лівому березі Вісли. Однак не прийшли на допомогу варшавським повстанцям, бо Сталін не віддав такого наказу. Це та історична правда про Другу Світову.

Пані Марії нині 95, тоді було лише 15. Разом з батьком вона приєдналася до повстанців й стала санітаркою - рятувала поранених.

Марія Ідзиковська-Шиманська, учасниця Варшавського повстання:

Боролась до кінця. В останньому будинку, який не був знищений. Це був дитячий будинок на Білянах, там розгорнули шпиталь. В перший день ми просто готували обіди для повстанців, а потім до лікарні стали приносити поранених. Це те, про що ніколи не можна забувати. Так і ви, українці, боріться до кінця.

Пані Марія пригадує, як німці жорстоко розправлялися з повстанцями. За непокору гітлерівці руйнували Варшаву, квартал за кварталом. Знищили королівський замок - символ суверенної Польщі. Розбомбили й старовинний домініканський костел в центрі Варшави, тут був польовий госпіталь, у підземеллі перебували кілька сотень поранених повстанців. Також у храмі під час бомбардувань переховувалися тисячі мирних жителів Варшави. 26 серпня 44-го костел розбомбили, у його руїнах загинули щонайменше 1000 людей. Вони досі поховані там, ексгумацію не вдалося провести.

Міхал Грибек, викладач, житель Варшави:

Тут був не лише шпиталь, тут переховувалися тисячі мирних жителів. Повстання Варшавське - це акт відваги, і кожного року 1 серпня ми віддаємо честь тим молодим солдатам, дівчатам-медикам, які віддали своє життя за свободу.

Президент Польщі Анджей Дуда порівняв Варшавське повстання з обороною Маріуполя.

За його словами, німці руйнували Варшаву методично й наполегливо, як росіяни український Маріуполь.

Анджей Дуда, президент Польщі:

Ми бачили Маріуполь, знищений дощенту і окупований росіянами. Під руїнами міста загинули його захисники. Місто українцям досі не вдалося відвоювати. Сьогодні кожен, хто це бачив, чудово знає, що це було, і є того варте, тому що немає такої ціни, яку не варто було б сплатити, щоб захистити Батьківщину і за те, щоб повернути її. Дякую вам, схиляюся до землі. Немає такої ціни, яку не варто сплатити за вільну суверенну незалежну Батьківщину.

Паралелі очевидні. Німці вважали, що польський народ не має права на незалежність, а повстанці продемонстрували, що це не так, що поляки готові й боротимуться за вільну Польщу.

І хоча Варшавське повстання завершилося капітуляцією польської сторони, воно довело, що польський народ має право на незалежність. У військовому плані повстання у Варшаві було спрямоване проти "третього рейху", але політично - проти радянського панування. Поляки не хотіли іншого - комуністичного режиму на своїй землі після завершення війни, прагнули незалежності.