Вступив у двобій з танком: історія воїна на позивний "Чикаго" [ Редагувати ]
Спокійний і впевнений у мирному житті. Був поліцейським, а потім будівельником. Займався спортом і вболівав за хокейну команду. Але з початком великої війни залишитися вдома - для нього стало справжнім випробуванням! Тож, спершу, під обстрілами розвозив їжу харків'янам, і зрештою пішов до військкомату. Боєць Нацгвардії на позивний "Чикаго". Йому вже за 50, але навіть на фронті він підтримує гарну фізичну форму. Він не відступив і не кинув своєї позиції та побратимів, навіть коли прийшлося вступити у двобій із танком. Портрет героя в сюжеті Світлани Шекери.
На початку великої війни він волонтерив, а коли вивіз родину на захід країни, одразу пішов до військкомату. Після курсу молодого бійця зі службою знайомився вже в окопах під Балаклією.
Андрій, позивний "Чикаго", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України:
Перший бій у нас був того дня, коли ми туди приїхали. Ми одразу потрапили під мінометний обстріл, і ми, напевно, добиралися там до позиції, у нас було метрів 300-400. Ну, ми добиралися там понад годину. Так важко було дійти.
Далі контрнаступ. Під Куп'янськом "Чикаго" був у розвідці. Заходили з побратимами через сіру зону. Уже там його поставили командиром роти. Через те, що воював із підлеглими пліч-о-пліч, розповідає, й ставлення до "своїх хлопців" інше. І з мотивацією простіше.
Андрій, позивний "Чикаго", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України:
Знаєте, я дійшов висновку, що мотивувати бійців можна й потрібно, мабуть, лише власним прикладом. У мене був інцидент, коли ми були в Кремінній. Хлопці трохи відсунулися, просто відійшли на раніше підготовлені позиції. Ну, завдання поставили повернути ці позиції. Ситуація була досить складна, і позиції були дуже важливі. У нас там були хлопці, яких тільки призвали, без бойового досвіду. Вони ніби трохи замандражували. Я сказав, ну, якщо ви чогось там переживаєте, значить, тоді піду сам. Ну, хлопці зібралися і пішли разом зі мною. Вдало все відбили. Усе повернули.
Власним прикладом тримав позицію під Кремінною, навіть після серйозного поранення. Коли на його КСП вийшов танк.
Ось сюди. Броня нижче, це тканина. І зайшло туди. Я потім просто звернув увагу. Уламок лежав прямо на артерії. Пощастило. Лікар сказав, у сорочці народився, бо не врятували б.
Денис, позивний "Шрам", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України:
По факту, "Чикаго" - це людина, яка билася сам на сам з танком. Тобто за 200 м від нього був танк, який по його позиції, там на КСП ще інші хлопці були, вони прийняли бій з танком, який стояв і прям на них їхав і стріляв. Цей вчинок дуже його описує добре.
За два роки характер ведення війни дуже змінився, каже боєць. Ворог технічно дуже добре оснащений. Тож і нам треба постійно вчитися, аби протидіяти.
Технічна складова у них на іншому рівні, це відчувається і за манерою ведення бою. На початку війни такого не було. Зараз, звісно, досить складно із цим боротися. Тобто треба постійно модифікуватися, щось вигадувати нове.
"Чикаго" впевнений: нині він на своєму місці. І не розуміє тих чоловіків, які ховаються від призову.
Андрій, позивний "Чикаго", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України:
Я не сприймаю тих чоловіків, які, припустимо, просто ходять, живуть звичайним мирним життям, коли відбуваються такі речі, коли там гинуть діти, жінки та старі, сидіти вдома і не брати жодної участі у цьому. Я не можу пояснити, що людей в голові. Бояться всі, тобто кожна людина боїться, ну, одні бояться і роблять, інші бояться і нічого не роблять. Ось і вся різниця.
Після війни найбільша мрія бійця - обійняти рідних і жити звичайним життям у рідному Харкові.
