Втратив ногу на фронті, а нині став майстром протезів: історія ветерана [ Редагувати ]
Приклад мужності й нескореності. Раніше наша редакція вже знайомила вас з воїном Андрієм Ільїним на псевдо "Каспер". Рятуючи поранених побратимів, він підірвався на міні. Зараз хлопець вже пів року на протезі. Успішно пройшов реабілітацію, а нині вирішив допомагати й іншим ветеранам. Андрій опановує нову професію і виготовляє протези. За його роботою спостерігала Ольга Лучек.
У цій майстерні з самого ранку працює Андрій. Він уважно оглядає гіпсовий зліпок і звіряє мірки, щоб не було жодної похибки на майбутньому протезі.
Працює протезистом Андрій понад тиждень. Але він, як ніхто, знає наскільки важлива кожна деталь під час протезування, бо від цього залежить наскільки комфортною буде хода воїна. Сам Андрій на протезі вже пів року.
Андрій Ільїн, ветеран російсько-української війни:
Я утром просипався і йшов реабілітувати всіх інших, всім розказував, що все хорошо, не треба бути грустним, не печалься, не бухай, займайся спортом і все таке.
Після реабілітації Андрій вирішив допомагати іншим ветеранам. Знає наскільки протез може бути очікуваним, тому навіть попри втому не зупиняється.
За планом у цій майстерні сьогодні мають виготовити три протези бійцям, і ще один для самого Андрія, він змінить вже третій куксоприймач.
Іван Винниченко, технік-протезист:
Андрій зараз робить свою ніжку під моїм наглядом, це його нога, його зліпок, майбутній протез Андрія, на якому він і буде ходити, бачу, він зараз трошки переживає, бо свою ногу робити - це трошки мандраж, але бачу, активно чухає, пиляє, без страху в очах, якщо що підправимо, то таке діло.
Андрій Ільїн, ветеран російсько-української війни:
Знімаємо мірку, робимо гіпс, потім заливаємо, чистимо, вставляємо, потім натягуємо, що кому треба підправляємо, все, всі задоволені.
Хлопці не просто колеги, разом довелося пережити багато. Познайомилися в лікарні під час реабілітації.
Іван Винниченко, технік-протезист:
Андрій - це мій пацієнт в першу чергу. В другу чергу це вже мій, дай Боже, майбутній колега. Має якусь таку жилку, він такий, що не сидить на місці, він сьогодні тут, завтра там, постійно треба бути, десь бути, в якомусь центрі уваги, і це може мотивувало його в той момент, коли він був в реабілітаційному, що сидіти в тій лікарні й лежати в тій палаті, то він не лежав, постійно десь на милицях уже поскакав. Бігає в гори, в річку стрибає, я не так активно живу, як Андрій, грубо кажучи.
Поранення Андрій дістав у селищі Урожайне на Донеччині. Він намагався евакуювати тіла загиблих побратимів і сам мало не загинув.
Андрій Ільїн, ветеран російсько-української війни:
Мені потрібно було забрати хлопців “двохсотих”, вивезти їх, щоб вони не були безвісти зниклими, як зараз буває, що лежать десь в окопах, їх вже ніхто не знає, а в нас не вийшло, я підійшов забирати, і розірвалася якась міна "Лепесток", відірвало пальці, і нічого не вийшло, ні людей спасти, ні кота, нікого взагалі.
Найбільша підтримка для ветерана п'ятирічна донька. На фронті як оберіг тримав біля себе її улюблену іграшку.
Собачка була в мене в кишені, успокоював себе, коли в окопі сидів, гладив собачку, і оце коли донечка приїхала, віддав їй цю собачку. На кожному виході я був з цією собачкою.
Тепер з маленькою Аріною не розлучається ні на мить, вони разом навіть в майстерні. Донечка підтримує тата-героя і з гордістю спостерігає як він допомагає іншим захисникам.
