Витягують людей з-під завалів: історія трьох поколінь родини рятувальників [ Редагувати ]
Вони першими прибувають на місця ворожих ударів. Витягують людей з-під завалів. А ще розміновують. За даними Офісу Президента, з початку повномасштабного вторгнення відбулося понад сто сімдесят тисяч виїздів на ліквідацію наслідків російських обстрілів. Тільки пожеж - після ворожих ударів по наших містах і селах - ліквідували вже більше як 20 тисяч.
Наша наступна історія про три покоління рятувальників з однієї родини з Кропивницького. Історію сім'ї вивчала Олена Бринза.
Представники трьох поколінь однієї родини. Вони всі працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій. Зустрілися відзначити ювілей Олександра Загурського. Він понад тридцять років рятувальник.
Олександр Загурський, в.о. заступника керівника ГУ ДСНС в Одеській області:
Це професія сміливих, це професія мужніх, відданих. Це професія людей, які не зважаючи на своє здоров'я, почуття, готові іти на допомогу людям іншим, це завжди є, було і буде, і війна це ще більше показала.
Зараз чоловік працює на Одещині - там усуває наслідки російських обстрілів.
Олександр Загурський, в.о. заступника керівника ГУ ДСНС в Одеській області:
Бачимо там те, що нам робить росія, тобто це сльози, це кров, це руйнування, це горе людей. Багато випадків вразливих, але те, що закарбувалось по воєнному часу, по ворожих обстрілах, у мене був виїзд, є такий житловий комплекс "Тірас" в Одесі, де загинула ціла сім'я: бабушка, онучка і мама дівчинки загинули, залишився тільки в живих зять, батько цієї дівчинки, після того, як загинула у нього вся сім'я, він пішов воювати, і загинув теж. Я зараз проїжджаю повз цей будинок, у мене завжди ком в горлі стоїть, до цього звикнути неможливо.
На ліквідаціях ворожих обстрілів Олександр завжди зі своєю командою.
Олександр Загурський, в.о. заступника керівника ГУ ДСНС в Одеській області:
У будь-якій ситуації будь-то в кабінеті, будь-то на пожежі, будь-то на прильотах, ми одна сім'я, і немає там полковник, підполковник, молодший сержант чи хтось іще - це одна сім'я.
Рятувальником Олександр став, бо мав за взірець батька Василя. Той пройшов шлях від інспектора до керівника пожежної частини.
Не просто пожежна частина, а це сім'я.
Це пан Василь показує світлини зі своєї роботи.
Василь Загурський, ветеран пожежно-рятувальної служби:
Робота непроста, особливо коли горить, коли люди кричать, коли майно руйнується, коли газові балони роздуваються як м'ячі, коли там хлопці розбирають конструкції. Більшого задоволення чим працювати рятівником, пожежником, я не відчував, бо це дійсно, як щось упало у воду, а ти його вихватив, врятував життя.
Та після повномасштабного вторгнення росії, робота надзвичайника стала ще більш небезпечною.
Василь Загурський, ветеран пожежно-рятувальної служби:
Це зараз зрівнювати - це страшне, страшне лихо, коли та нечесть несе таке горе на нашу державу, діти гинуть, старики, жінки, я бачу не одне відео, репортажі, вони ризикують своїм життям, постійно і щоденно.
Тут, в оперативно-координаційному центрі Кропивницького, працює онука Василя та донька Олександра - Поліна. Саме вона приймає виклики про допомогу, скеровує техніку та підрозділи на місця надзвичайних ситуацій. І бачить, як ризикують колеги.
Поліна Мелішкевич, диспетчерка чергової зміни ОКЦ ДСНС у Кіровоградській області:
Це дуже важкий труд і фізично, і морально, є такі ситуації, коли потрібно поставити життя людей вище ніж своє, на жаль, в цій професії от як у мого тата, дідуся було так.
Найбільше Поліна хвилюється за батька, який часто в епіцентрі небезпеки.
Поліна Мелішкевич, диспетчерка чергової зміни ОКЦ ДСНС у Кіровоградській області:
По-перше, мені завжди дуже страшно, коли я читаю новини, і мені дуже страшно, але я завжди себе заспокоюю, що тато дуже освічений, знає, що потрібно робити, як потрібно робити, і все він зробить правильно.
З нагоди 50-річчя Олександра з'їхалася вся сім'я. Щоб побачитись, обійняти одне одного, поспілкуватись. Війна показала: найцінніше у житті кожної людини - це родина.
Олександр Загурський, в.о. заступника керівника ГУ ДСНС в Одеській області:
Переживаєш за кожного, і за свою сім'ю, коли там ракетна небезпека чи ще щось, то завжди на телефоні, завжди узнаєш, як діла, чим займаються, де знаходяться діти, онуки, тому коли ти їх бачиш рядом в якийсь вихідний, то це найкраща психологічне розвантаження.
А вона потрібна, бо робота надзвичайника - це щоденний виклик.
