Пройшов важкі бої у Курдюмівці та Вовчанську: історія воїна [ Редагувати ]
24 лютого 2022 він був за кордоном. За три дні повернувся в Україну, щоби піти на фронт і боронити державу та свою сім'ю. Батько трьох дітей Олександр Шпак уже два з половиною роки на фронті. Пройшов найважчі бої у Курдюмівці та Вовчанську.
На його рахунку десятки успішних операцій та врятовані життя побратимів. Про своє рішення стати на захист країни чоловік жодного дня не шкодував. І хоча, як зізнався Ользі Лучек, не раз опускалися руки, та бажання прогнати ворога з рідної землі завжди перемагало.
Про героїзм українського воїна - далі в матеріалі.
У свої 37 Олександр має вже чималий військовий досвід. У 2014 році воював на Луганському та Донецькому напрямках, згодом через травму був демобілізований. Пізніше виїхав у Польщу на заробітки. Та 24 лютого 2022 року вирішив повернутися додому.
Образу відчув, що так сталося в нашій державі, вони так вирішили повномасштабно на нас піти, перший помисл був у голові - це повернутися зразу же. Приїхав на автовокзал в Кракові, полячка не хотіла мені ще білета продавати, і на третій день повномасштабної війни я вже повернувся в Україну. Два з половиною роки служу, дружина, діти пишаються, воно приємно, і стимул є для подальшого проходження.
Найстрашнішим для нього особисто був день, коли втратив бойового товариша, тоді вирішив, йтиме до кінця будь-що.
Олександр Шпак, прикордонник:
Друг загинув, це Іван Клюйко, ми з ним дуже багато пройшли у 2014 році, і це стимулювало, не знаю, чи це як помста, не буду говорити, що за когось маю мститися, факт в тому, що обороняємо своє.
Захисник зізнається, іноді було важко зберігати бойовий дух, та і відстань до ворога часом ставала надто близькою.
Олександр Шпак, прикордонник:
На Курдюмівці це була відстань в середньому десь близько 100 метрів, то кричали: ей, хохол, здавайся, заїхали якраз кадировці, у мене є боєць, він також отримав поранення на Курдюмівці, він їм роздав, там і залишився так сказати, більше він не говорив. Молодчинка хлопець.
В останні дні перед ротацією у Курдюмівці побратими дістали поранення, і евакуацію доводилося проводити, коли на вулиці ще було видно. Попри всі ризики Олександр, як командир протитанкового відділення, таки вивів хлопців з лінії зіткнення.
Олександр Шпак, прикордонник:
О половині на 8 ми почали виводити хлопців, в одного була контузія, в іншого було множинне осколкове поранення в праву сторону, плече, рука, і ми вирішили йти, вивели на евакуацію, і провели евакуацію, і о 12 годині дня це я перший раз побачив, що таке Курдюмівка з висоти виходить.
А одного разу, пригадує отримали завдання вийти й вивести всю ворожу піхоту на себе, хлопці без роздумів, зберігаючи спокій, попрямували назустріч окупантам.
Олександр Шпак, прикордонник:
Стали, почали вести вогонь в сторону ворога, і звідти почала йти відповідь, це і РПГ, і АГС, хлопці - молодці, не здалися, пишаюся цим вчинком, ми ж розуміємо, що якщо перестанемо стріляти, ми закидали це димами, зробили демонстративно, що ми йдемо в наступ, а інші суміжні підрозділи йшли в наступ, і якщо ми перестаємо стріляти, вона, ага, добрий день, значить з другої сторони вже йдуть хлопці наші.
Завдяки цьому вчинку наші захисники змогли зайти в село Андріївку. 14 вересня його звільнили від російських окупантів. А далі чекала дорога на Вовчанськ, де точилися інтенсивні бойові дії. За роки великої війни, у моменти відчаю, найбільшою підтримкою була для Олександра його сім'я. Дружина і троє дітей.
Олександр Шпак, прикордонник:
Є тут вже стимул, починаєш думати, що в тебе сім'я, так, ну його в пень, треба подивитися далі, вперед і все, воно ж пройде, у них же ж не вагон стоїть снарядів.
Незабаром прикордонник знову повернеться на фронт. За нагоди звертається до всіх українців, щоб підтримували захисників і не забували, кому завдячують своїм життям.
Олександр Шпак, прикордонник:
Вірити, допомагати - це основне, бо якщо впаде тил, то впаде і фронт.
