У Карпатському біосферному заповіднику розчищають протоки річки Тиса від штучних перешкод [ Редагувати ]

Заготівля деревини – один з давніх промислів, яким займалися жителі гір протягом багатьох століть. Заготовляли деревину високо в горах і сплавляли її вниз річками. Саме ріки слугували головними транспортними шляхами. Як все відбувалося? На ріках зводили ось такі греблі, місцеві жителі їх називали ще гаті. Ці штучні споруди перекривали русло, а в цей час місцеві жителі складали деревину. Тоді відкривали шлюзи й стрімкий потік зносив ліс до низу.

Роман Кузьмінський, в.о. заступника директора головного природознавства Карпатського біосферного заповідника:

Вони по різному називаються - греблі, гаті, клявзи. Вони були практично на кожному великому потоці. Тут на потоці Білий, одна там, є потік Тищора, в Богдані, у Квасному.

Особливо багато таких дамб споруджували в частині українських Карпат, які були тоді у складі Австро-Угорської імперії. Лише на Рахівщині їх було щонайменше десять.

Василь Покиньчереда, заступник начальника відділу науково-дослідної роботи та міжнародної співпраці Карпатського біосферного заповідника:

Як ви розумієте, в ті часи доріг не було і річки залишалися єдиним варіантом для транспортування лісу на великі відстані. Але гірські річки мілководі, кам'янисті, відповідно просто так сплавити ліс річкою було неможливо, для того і почали створювати ці гаті.

Будували їх з дерева, всередині заповнювали річковим каменем. Ці інженерні споруди могли накопичувати тисячі метрів кубічних води, якою транспортували ліс на сотні кілометрів. Людей, які сплавляли дерев'яні колоди, називали бокорашами.

В середині двадцятого століття почала з'являтися важка техніка, стали будувати дороги, і транспортування лісу річкою стало неактуальним. Останній сплав деревини по Тисі був зафіксований в 1956 році.

Після втрати своїх економічних функцій, дамби стали непотрібними. І за ними перестали доглядати.

Богдан Проць, керівник ГО "Дунайсько-Карпатська Програма":

Повені приносять із собою величезну кількість каміння, деревини, листя і багато іншого. Відбувається накопичування. Частина води проходить крізь дамбу, а частина шукає собі інше місце, куди можна пройти. Вона починає підмивати берег, вона починає захоплювати дорогу.

Роман Кузьмінський, в.о. заступника директора головного природознавства Карпатського біосферного заповідника:

Якщо таку греблю прорве, не дай Боже, все, що нижче по течії, а люди живуть біля річок, руйнує їхнє житло, забирає оселі, руйнує все підряд, забирає мости.

Старі гаті перешкоджають і вільній міграції риби, кажуть науковці. Чим завдають неабиякої шкоди річковій екосистемі.

Василь Покиньчереда, заступник начальника відділу науково-дослідної роботи та міжнародної співпраці Карпатського біосферного заповідника:

Під час періоду розмноження піднімаються у верхів'я, де відкладають ікру і розвиваються мальки, які потім вже опускають вниз по течії. І от власне ці штучні перешкоди є серйозною перешкодою для цих риб, що мігрують.

Цьогоріч на території Карпатського заповідника на притоках річки Тиса прибрали три столітні аварійні дамби. Кошти на реалізацію проєкту надала голландська грантова організація – "European open rivers program".

Ось такий вигляд мала одна зі старих гребель. Споруда перетворилася на суміш трухлявої деревини з камінням і змінила русло річки. Вода зруйнувала важливу для місцевих жителів дорогу, що сполучала тутешні гірські села з полонинами.

Вона повністю перегнила і складала небезпеку.

Ірина Йонаш, працівник Карпатського біосферного заповідника:

Ця дорога важлива як для місцевого патрулювання, так для патрулювання, для служб охорони безпеки, пожежників і для комфорту місцевих громад. Полонинське господарювання - це не лише прогін овець і літування в полонині. Це постійні щотижневі тих вівчарів, підвезення їм продукції, звезення сирів й молочної продукції, і це потребує чималих зусиль, якщо немає дороги. 

Зараз працівники заповідника засаджують береги деревами, щоб укріпити та вберегти від розмивання.

Одну з гребель на прохання місцевих науковці залишили. Споруда була зведена на річці Говерла у вісімдесятих роках позаминулого століття. Нею гуцули сплавляли ліс аж до угорського міста Сольнок. Дамба добре збереглася, її планують зробити туристичною атракцією краю.

Іванна Колачук, начальник відділу рекреації Карпатського біосферного заповідника:

Це наша історична пам'ятка, і вона дуже важлива, щоб зберегти, щоб майбутнє покоління бачило, як люди в давні часи – діди, прадіди працювали, і яка це важка праця була.

Ярослав Данилюк, заступник сільського голови села Богдан:

Громаді треба чимось жити. Один із моментів - це туризм. І щоб сюди туриста заманити, йому треба щось показати. І це якраз старі дамби, клявзи. Спробуємо зробити якийсь невеличкий музей в Богданській громаді.

Процес очищення річок планують продовжувати й поза межами заповідного фонду. Активісти вже звернулися до басейнових управлінь водних ресурсів з проханням надати списки аварійних штучних дамб, які потребують негайного розчищення.