Україна номінувала до списку ЮНЕСКО писанки й кобзарство [ Редагувати ]
Українська писанка та кобзарсько-лірницькі традиції. На 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини вже цими днями Україна представить дві номінації.
Наша знімальна група поспілкувалася з майстринями писанкарства та послідовниками кобзарства й дізналась, які сакральні сенси вкладали наші пращури у своє мистецтво.
Зоя Сташук, майстриня з виготовлення писанок:
Перша фарба, яку ми використовуємо, це жовта, ми кладемо яйце, як робимо крашанки, і тримаємо тут декілька хвилин.
Зоя Сташук присвятила писанкарству понад тридцять років життя.
Зоя Сташук, майстриня з виготовлення писанок:
Нові ідеї приходять через дітей, так сталось в мене, вони працювали в гуртку писанкарства, і я також приєдналася до цього мистецтва. Я вирішила, що трошки не тим займаюся, до я займалася електронною технікою.
На рахунку майстрині вже понад вісім тисяч створених власноруч писанок! І це при тому, що над однією вона може працювати кілька днів.
Зоя Сташук, майстриня з виготовлення писанок:
Ці всі елементи, які ми захищали воском, його потрібно розігріти й зняти. Подивіться, бачите, що відбувається? Відкривається той кусочок, який ми прогріли.
У цих орнаментах немає випадкових деталей – каже Зоя. Кожна лінія, кожен колір несуть у собі сакральні сенси, які були важливими для наших предків.
Зоя Сташук, майстриня з виготовлення писанок:
Це дохристиянська традиція писання писанки, це язичницькі традиції, які перейшли в християнські релігії. Обов'язково знали, що зірки пишуться для дітей на світлому фоні, безконечники для старих людей, щоб вони вічно жили.
Кожен регіон України має свої особливі зображення.
Зоя Сташук, майстриня з виготовлення писанок:
На тому ж Поділлі, подивіться, яка унікальна писанка. Богиня Рожаниця - продовжувачка роду, в неї є космічні руки, які дають енергію, посередині є крапка - це центр зародження нового життя.
Будь-які знання від покоління до покоління прадавні українці передавали через думи - це пісні історичного змісту. Віталій – один з небагатьох сучасників-хранителів цього мистецтва. Кобзар переконаний: у прадавніх мелодіях – генетичний код справжнього українця.
Віталій Кобзар, учасник Київського кобзарського цеху:
Всі речі, які ми співаємо, та сама псальма, які 300 років, вона про сьогоднішні реалії. Це дійсно така річ сакральна, більшості українців не зрозуміла, але щось чіпляє.
Свою кобзу Віталій змайстрував самотужки, витратив на це понад рік.
Віталій Кобзар, учасник Київського кобзарського цеху:
Це цільний шматок дерева, це наша ірпінська верба.
Робив усе ретельно: не поспішаючи, з урахуванням свого зросту, довжини рук та ширини пальців.
Віталій Кобзар, учасник Київського кобзарського цеху:
Я тримаю у руках зразок кобзи Остапа Вересая, це та кобза, на якій в 19 столітті грав незрячий кобзар, після Остапа Вересая більше ніхто в Україні та світі не грав.
"Писанка, українська традиція і мистецтво оздоблення яєць", а також "Програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції". Такі дві номінації від України розглядатимуть на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини у Парагваї. Хранителі цих видів мистецтва наголошують: то важливий крок до захисту української культури.
Олесь Санін, учасник Київського кобзарського цеху:
росія прийшла не просто захопити наші ресурси, корисні копалини чи території, вони прийшли винищити нашу ідентичність, і це зараз стає зрозуміло і світу, і тому на зараз навіть цей розгляд номінації ЮНЕСКО - це можливість світу розказати про нас, про війну. яка точиться.
Визнання на рівні ЮНЕСКО двох заявлених культурних напрямків стане важливою іміджевою подією для України - переконані у Мінкульті.
Анастасія Бондар, заступниця міністра культури інформаційної політики України з питань цифрового розвитку:
Включення до реєстру ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини має для України кілька важливих значень, перш за все це міжнародне визнання, яке підкреслює культуру унікальність України на світовій арені та сприяє підвищенню нашого авторитету, друге - це, звичайно, збереження під час війни нематеріальної спадщини, що зазнає втрат, і третє - це популяризація, ми дуже хочемо, щоб українську культуру впізнавали у світі.
Засідання міжурядового комітету ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини у Парагваї має відбутися вже цими днями.
