10 років рятував бійців на передовій: історія полеглого воїна [ Редагувати ]
10 років він рятував бійців на передовій. Медик 95-ї бригади за позивним "Баєр" надавав допомогу прямо під артобстрілами. За станом здоров'я міг працювати в тилу, але завжди повертався на фронт. Тепер його рідні хочуть гідно вшанувати пам'ять полеглого героя. Просять підписати петицію про присвоєння захиснику звання Героя України. Більше про його бойовий шлях - у сюжеті Світлани Шекери.
"За мужність" - президентська нагорода. І найбільше, особисто для нього, це було від 95 бригади.
Катерина Лиховоз перебирає ордени свого батька. Його портрет та прапор славетної 95-ї бригади - у кімнаті студентки на почесному місці.
Йому хотілося, щоб Україна була незалежною. Він не хотів, щоб мої діти воювали.
Медик за освітою, Володимир Лиховоз ще з 2014 року на Майдані надавав допомогу пораненим. Потім волонтерство й АТО. На початку повномасштабного вторгнення працював у шпиталі. Та не зміг залишатися на місці. Спершу Володимир пішов у тероборону в рідних Сумах. А потім долучився до своєї рідної 95-ї бригади, хоча за станом здоров’я був фактично списаний після травм і контузій.
Георгій Боханов, військовослужбовець:
Налаштував систему медичного забезпечення оцієї оборони міста Сум. А потім, коли він вже зрозумів, що там його робота закінчена, він при першій можливості повернувся назад до себе у свою рідну 95-ту бригаду і сказав, що я там буду корисніший.
Ірина Крупник, сестра загиблого військовослужбовця:
Під час повномасштабного вторгнення він мені завжди говорив: "Я не можу залишатися тут", він працював в кардіореанімації у військовому шпиталі. "Я розумію, що я повинен бути там".
Авдіївка, Довгеньке, Долина, ліс у Кремінній, Попасна, Куп’янськ. Він побував у самому пеклі війни. І скрізь витягував побратимів з найтяжчих станів.
У нього був колосальний досвід - робота на "швидкій" у мирний час та багаторічна служба медиком на передовій і справді творили дива.
Катерина Лиховоз, донька загиблого військовослужбовця:
У тата була своя статистика. Він завжди казав, що в мене на моїй, ну, як зміні, на моєму виїзді "200-х" не буде. І він завжди казав: "Так, не порть мені статистику". От і хлопці поверталися до життя.
Побратим Володимира згадує, як завдяки правильно наданій допомозі вдалося не просто врятувати життя, а й з часом повністю реабілітувати бійця.
Вадим Кравчук, лікар військового шпиталю:
Прилетів ворожий снаряд в бліндаж, де знаходився військовослужбовець. Отримав дуже важку спінальну, хребтову травму. Цей пацієнт у військовому шпиталі був повністю знерухомлений, паралізований. Більше року вже часу пройшло і вчора відбувся дзвінок, і ми дізналися, що він повністю реабілітований, він живий, здоровий, виконує дальше військову службу, отримав звання підполковника.
Позивний "Баєр" означав, що у Володимира Лиховоза завжди було чим лікувати бійців. Комунікабельний та відкритий, робив максимум для "своїх хлопців". Навіть відпусток не брав, бо як же там вони без нього. Торік за тиждень зібрав гроші на квадроцикл для евакуації поранених. А на свої травми лиш махав рукою.
Катерина Лиховоз, донька загиблого військовослужбовця:
Він казав: "Та все нормально, я фартовий, я ж як вікінг, все буде класно". От і завжди, да, все було з ним добре. Дуже хвилювалися за нього, бо були такі випадки, коли він на зв'язок не виходив і коли машину медпрацівників обстріляли.
Ірина Крупник, сестра загиблого військовослужбовця:
Я пам'ятаю, як в дитинстві в нас на першому поверсі жила абсолютно занехаяна, ніким недоглянута бабуся, і тоді, як діти бігали, щось там якось реагували неадекватно, ну, по-дитячому. Брат підходив до мами й казав: "Насип їй, будь ласка, в баночку суп".
Життя воїна-медика обірвалося під час несення військової служби на Харківському напрямку у квітні 2024-го. Рідні просять підтримати петицію про присвоєння Володимиру Лиховозу звання Героя України посмертно. Знайти текст можна на сайті Президента України у розділі електронних петицій:
Людина, яка 10 років захищала нашу державу ціною власного життя, здоров'я і вона має заслуговувати, як і всі інші наші Герої, які віддали своє життя, на гідне вшанування перш за все.
