Вижив у Бахмуті й продовжує боротьбу: історія прикордонника [ Редагувати ]
Наступний сюжет про наших героїв-захисників. 32-річний підполковник прикордонних військ Вадим Костенко з перших днів повномасштабної війни на передовій.
Кілька ротацій на Бахмутському напрямку, втрата побратимів, поранення і відзнаки за виконання бойових завдань. А ще відверто про бойові будні й мотивацію військовиків, які нині боронять нашу країну.
Після закінчення Академії прикордонних військ України у 2013 Вадим Костенко служив у Харківському, а згодом – Краматорському прикордонних підрозділах. Повномасштабну війну зустрів на посаді першого заступника прикордонного загону "Бахмут".
Вадим Костенко, прикордонник:
Ми були прикордонники на обороні Бахмута, ми переважно заступали на блок-пости, потім десь в березні нас відправили у зведений загін підрозділу на Попаснянський напрямок. І вже там ми пройшли бойове хрещення
З перших днів командиру, який мав у підпорядкуванні понад 200 бійців, доводилось не раз ухвалювати "складні рішення", втрачати побратимів і рятувати з поля бою поранених. Він і сам має не одну травму.
Вадим Костенко, прикордонник:
Це вже друга ротація була наша в Бахмуті. Так, я йшов до машини, міна прилетіла, і осколком зачепило. Якщо рахувати контузії, то їх було багато. Я навіть не рахував.
На війні, розповідає Вадим, не соромно боятися. А іноді страх рятує життя.
Вадим Костенко, прикордонник:
Я перший раз коли на штурм ішов, мені настільки страшно було, що просто жах. Я просто змирився з тим, що може бути такий варіант, що я не вернусь. Я, напевно, більше переживав за людей, чим за себе. Я просто розумів, що від мене залежало їхнє життя, і я не маю права показувати слабинку.
Тому бути командиром для нього не лише велика честь та відповідальність, але й сила волі й біль.
Вадим Костенко, прикордонник:
Я втратив багато достойних людей. Дуже достойних. Дуже тяжко їх втрачати. І ще дуже тяжко, коли ти їх втрачаєш, і ти не можеш винести з поля бою, тому що це фізично неможливо. Вони там залишаються.
Зокрема і через це, захисники, які тривалий час на передовій, мають хронічну втому.
Вадим Костенко, прикордонник:
Їх треба ротувати постійно. У 2 ротації з'їздив, і його треба перемістити на якийсь більш спокійний підрозділ. Хай там послужить пів року чи рік, і прийде в себе. І потім його можна забрати назад.
Тому каже: ні в нього, ні у його побратимів немає толерантності до військовозобов'язаних, які уникають мобілізації.
Вадим Костенко, прикордонник:
А ті пацани, які сидять в окопах або в зоні виконання бойового завдання, вони просто дивляться ті тік-токи... І чому я так не можу? Чим я гірше? Злість. Ті в качалках, які вони обмежено придатні. Ти в апріорі не можеш бути обмежено придатним, якщо тягаєш штангу на 120 кг.
Вадим Костянтинович родом з Донеччини, а дружина з Харківщини. Після 22-го родина проживає на Хмельниччині.
Постійно за сім'єю сумуєш. Навіть коли приїжджають у відпустку чи на ротації відпускають, знаєте, навіть просто не хочеться нікуди виходити. Просто бути там з ними вдома і все.
Вадим Костенко нагороджений орденом імені Богдана Хмельницького третього ступеня і відомчими нагородами, та найбільше він пишається високим званням прикордонника.
Вадим Костенко, прикордонник:
Раніше нас прикордонників зрівнювали з не воєнними, а з просто паспортистами там. То зараз ми воєнні. З нами рахуються, з ними радяться. Ми показали, що ми теж вміємо воювати. І непогано воюємо.
