У Києві пройшла акція на підтримку полонених і зниклих безвісти [ Редагувати ]
Не мовчи! Полон вбиває. У Києві відбулася традиційна щотижнева акція-нагадування про військовополонених та зниклих безвісти захисників України. До події долучилися кілька сотень людей з різних куточків країни. Усі подробиці в репортажі Євгена Бригара.
Вздовж одного з найбільших проспектів столиці вишикувалися сотні небайдужих громадян. У багатьох плакати з закликами звільнити військовополонених та прапори зі світлинами українських героїв. До акції-нагадування долучаються і водії. Клаксони авто не змовкають.
Серед присутніх цивільні та військовики. Дорослі й малі. Рідні військовополонених та ті, хто вже повернувся з російських катівень. Приміром, бійці "Азову" Сергій та Андрій. Вони й самі пройшли російський полон, тож не з чуток знають, що підтримка військовополонених важлива. Частина побратимів, з якими хлопці боронили Маріуполь, досі в полоні.
Андрій, військовослужбовець:
Ще близько третини, котрі на той момент були у нас в групі, знаходяться досі в полоні. Це якщо брати весь підрозділ, то близько 600 людей досі знаходяться в полоні.
Сергій, військовослужбовець:
З останнього обміну з нашої групи повернувся "Вертуха", і він розказував, хто і де з наших знаходиться. Розказував, що він чув про хлопців, вони в інших місцях були. Як завжди: катування, морять голодом, все те ж саме. Нічого не міняється.
37 місяців на повернення чоловіка, морпіха й оборонця Маріуполя, чекає Анастасія. Нещодавно вона отримала новини про свого героя.
Анастасія, учасниця акції:
Мій чоловік знаходиться в Мордовії, у 10 колонії. Це суворого режиму колонія. Вони стоять по 16 годин, тобто там умови тяжкі... Передавали, що короста, грибок, сиплються зуби... Їм потрібна швидка допомога і звільнення з полону.
Ще понад тисяча морпіхів з Маріупольського гарнізону у ворожому полоні.
Є серед присутніх і рідні бійців, про долю і місцеперебування яких інформації немає. Лариса, чий чоловік брав участь у боях на Курському напрямку та зник безвісти, ділиться: невідомість вбиває зсередини.
Лариса, учасниця акції:
Наша мета - привернути увагу, що зниклий безвісти - це не діагноз. Це найгірше, що може статися. Тому ми хочемо, щоб були якісь відомості, ми хочемо отримати відомості, і хочемо знати, де наші рідні.
Усі присутні закликають і українську владу, і світову спільноту боротися за повернення кожного, хто залишається у ворожому пеклі. І обіцяють: ці акції триватимуть, доки всі полонені українці не повернуться додому.
Сергій, військовослужбовець:
Тут навіть є один полонений, який з крайнього обміну. Він каже: так, я знаю. Передавали інформацію, що тут є. Він зараз тут і каже, що я дуже здивований, що тут таке є. Почувши, а зараз ще й побачивши - це дуже надихає, приємно.
