Під вогнем і без ротацій: герої 79-ї бригади не здають позицій [ Редагувати ]
Південь Донеччини - одна з найгарячіших ділянок фронту. Захопивши Курахове, росіяни розвивають наступ уздовж траси на Запоріжжя і намагаються вийти на кордон із Дніпропетровською областю. Ворог зосередив там значні сили, і не тільки піхоти.
Наші бійці відбивають ворожі штурми у надскладних умовах, під постійними атаками безпілотників. Одну з ділянок фронту тримає 79-та Таврійська десантно-штурмова бригада. І її бійцям потрібна наша з вами допомога. Реквізити у репортажі нашого воєнкора Станіслава Кухарчука.
На дрони для 79 ОДШБр
💳Номер картки: 5168 7456 0600 6408
Так зараз димить і палає весь південь Донеччини. Не зважаючи на заявлене триденне перемир'я, росіяни ні на мить не припиняли атакувати. Місцями їм навіть вдалось просунутись. Ворог активно рветься з Донеччини до кордонів Дніпропетровської та Запорізької областей. Запеклі бої тривають на Запорізькій трасі поблизу села Костянтинопіль. Цю ділянку тримає мужня 79 Таврійська десантно-штурмова бригада.
По бездоріжжю Вадим на своєму джипі мчить, не скидаючи швидкості. Тут тільки це рятує від ворожих дронів. Навіть за десяток кілометрів від лінії фронту безпеку вже ніхто не гарантує.
- Зараз до повороту доїдемо, там вже є. - А приблизна дальність, безпечна зона якась? - 15 десь кілометрів.
Все, куди дістає артилерія, авіація та дрони, росіяни в буквальному сенсі слова перетворюють на випалену землю. Всі села поблизу передової просто спустошені і знищені, а гул стрільби та вибухів не здатен забити навіть поривчастий вітер.
Високоточна зброя росіян - КАБ-500, і ця високоточна зброя на півдні Донеччини робить от таку біду: прильоти КАБів просто постійно відбуваються, їх чути і це дуже неприємно.
Ними росіяни розбивають села, аби не давати нашим воякам закріпитись і тримати оборону, адже на півдні Донеччини скрізь безкраї степи та поля. І сховатись просто ніде.
Зараз він трошки впорається з вітром.
Матфій уважно спостерігає за роботою дронів свого батальйону. Його побратими зараз працюють по околицях Костянтинополя і не дають ворожій піхоті накопичитись для подальших штурмів. Від самого села зараз залишилась лише назва - все стерто до фундаменту.
Матфій, військовослужбовець 79 Таврійської ОДШБр:
Зараз Константинополь - останній блок-пост на шляху до Богатиря, а після Богатиря немає вже великих населених пунктів, де б можна було тримати оборону: там суцільні поля і посадки, там дуже швидко вони можуть піти. Тут відкритий факт: вони з півдня заходять і перекривають нам всю логістику.
Повернувшись з виїзду Вадим спішної готує батальйонний важкий бомбер "Вампір" до нічної роботи. Ним пілоти успішно знищують російські бліндажі та погреби, де накопичується ворожа піхота. Та в умовах ускладненої логістики суходолом агродроном хлопці вже навчились виконувати навіть гуманітарні місії в небі. На нульових позиціях нашій піхоті доводиться без ротацій сидіти подекуди місяцями. Тож приліт "Вампіра" побратими Вадима чекають щоночі немов ковток свіжого повітря.
Вадим, військовослужбовець 79 Таврійської ОДШБр:
Але так 50 на 50 - вони працюють більше на логістику, забезпечити свої позиції, своїх хлопців БК, і всім, що потрібно: водичка, бензин, та все скидається. Бо чим менше лазять - тим довше живуть. На жаль, логістика стала зараз самою основною проблемою.
І це не тільки про піхоту. Артилеристи, мінометники й навіть ті самі пілоти БпЛА на позиціях міняються зараз вкрай не часто. Змучені, втомлені, але незламні: на мужності кожного з них по суті тримається весь фронт.
- До мене! Нагородною зброєю від міністра оборони, вам вручили нагородну зброю. Вона з собою? - На місці! Служу народові України!
Ці нагороди та звання десантники заслужили за стійкість і самовідданість ще у боях під Кураховим. Деякі з них прибули на нагородження одразу з передової. І такі заходи для побратимів вкрай потрібні, каже Олег. Хлопцям це дає впевненість, що про їхню титанічну працю ніхто не забув.
Олег, військовослужбовець 79 Таврійської ОДШБр:
Нагорода - це є нагорода. Коли людина її отримує, вона отримує якусь ментальну насолоду, вона розуміє, що її відзначили, її згадали, її не забули, це подяка. Просто прийти, подякувати, подивитись в очі, потиснути руку, цього достатньо. Для людини це залишиться на все життя.
А в цьому пеклі війни такі моменти - справжня розкіш.
