11 дітей і зруйнований дім: як подружжя з Оріхова рятує сім'ю [ Редагувати ]
Понад 800 мільйонів гривень Мінсоцполітики витратять із державного бюджету на придбання житла для дитячих будинків сімейного типу. Цього року в оселях замешкає більше як сотня прийомних родин.
На Львівщині в новому будинку вже понад рік живе родина з Оріхова Тетяни Юричко і Сергія Гашенка. Вони виховують 11 дітей, але через війну втратили рідний дім. Як облаштувалися на новому місці - дізнавався Роман Гаврилів.
Серед просторої вітальні великий диван, на ньому вміщається вся сім'я. У вільний час тут грають у настільні ігри і переглядають фільми. Тут і зустрічають нашу знімальну групу.
Богдан - наймолодший. За кілька годин до нашого приїзду був на святі у дитсадку. Щойно помітив мікрофон - вирішив продовжити свій виступ.
У сім’ї батьків-вихователів Тетяни Юричко і Сергія Гашенка - одинадцятеро дітей. Першою, понад 15 років тому, стала Олена. За кілька років прийняли ще п’ятьох. Тетяна працювала в лікарні й часто бачила, як залишають немовлят.
Тетяна Юричко, мама-вихователька:
Грудного віку, дуже малесенького, були такі, що сімейні групки, по четверо, по п’ятеро діток покинутих. І я цю біду, цей сум очей ще з 2000 року бачила.
У дітвори є свої кімнати, живуть по двоє або троє.
- Тут живу я, Віка і Таня. Ще з нами живе моя собака Софа. - Я люблю малювати. Он моя картина. То я дуже давно малювала, коли час був. А зараз уроки, більше уроків.
Дівчата з цієї сім’ї здебільшого захоплюються малюванням. Майже кожна стіна в оселі у їхніх роботах. А в кімнаті хлопців атмосфера інша. Вони люблять футбол і комп’ютерні ігри. Мріють стати айтівцями.
- Оце от, оце от зразу - це моє. - Оце моє. - Оце моє. - Оце теж моє.
Родина Тетяни й Сергія з Оріхова Запорізької області, який за лічені кілометри до лінії вогню.
Тетяна Юричко, мама-вихователька:
Лютий місяць, було холодно. Діти одягнені спали, у теплих спортивних костюмах, щоб можна було бігом в підвал спустити їх. Ми не думали, що це такі масштаби руйнувань можуть бути, що підвал міг не допомогти нам вціліти.
Коли російський снаряд влучив у будинок сусідів, вирішили одразу виїжджати. 11 квітня 2022 у рідному домі були востаннє.
І вже знають, що він теж розбитий.
Сергій Гашенко і Тетяна Юричко, батьки-вихователі:
- У липні цього року був прямий приліт, пряме попадання в нашу кімнату з чоловіком. І там повністю все зруйноване. Виходиш і бачиш у небі зірки. - І річ у тому, що кожен день там прилітають КАБи. Я зрозуміти не можу, для чого так рівняти із землею.
Спочатку родина перебралася до Запоріжжя. Батьки із шістьма дітьми поселились у двокімнатній квартирі.
Олена, вихованка:
Я тоді на той час закінчувала коледж, я навчалася дистанційно. Це було насправді важко дуже, коли в кімнатах діти, і ти мусиш ще онлайн поєднувати. Насправді важко було. Спали на підлозі всі ми, на матрацах тоді спали.
Пізніше сім’я винайняла просторіше помешкання. Та поряд знову приліт. Тож наступного дня вирушили подалі від фронту - на Львівщину. І вже тут поповнилися ще п’ятьма дітьми. Усі, крім маленького Богданчика, евакуйовані із Запорізької області.
Тетяна Юричко, мама-вихователька:
Ми з чоловіком вирішили допомогти нашим дітям, бо наші діти дуже багато чого пережили. Мало того, що сім’ї в них були такі, що їм довелося то інтернати, то соціально-реабілітаційні центри випробувати, скажемо так.
Рік тому, за підтримки першої леді Олени Зеленської, для родини звели новий будинок. Він одноповерховий задля зручного проживання людей з інвалідністю і має протипожежну систему. Родині постійно допомагають волонтери та місцева влада. Попри це, батьки-вихователі теж не сидять без діла.
Тетяна Юричко і Сергій Гашенко, батьки-вихователі:
- Чоловік підробітки бере. - Я трохи в будівельній справі, трохи займаюсь. - Десь двері поставить, вікна, зараз таке. Я суто вдома, бо діти різного віку: когось до садочка, забрати зі школи треба, треба приготувати їжу дітям, обіди, треба попрати.
Поки дорослі мають свої справи, усі дітлахи відвідують школу та займаються творчістю. А найстарша донька Олена зараз навчається на соціального працівника - надихнулася досвідом своєї родини.
Тетяна Юричко, мама-вихователька:
За цей весь період, що ми з ними разом, діти не згадують біологічно рідних батьків, а згадують нас. До нас "мама-тато" звертаються. Ми їх народили серцем, але вони з нами, наші рідні, любі, ми їх нікому не віддамо, це так.
Тетяна і Сергій кажуть: передовсім прагнуть виховати гідних і щирих людей.
