Бізнес на чужому нещасті [ Редагувати ]

Вам часто трапляється думати про смерть? Не чиюсь там, а вашу власну? Напевно, ви відповісте, що психічно нормальна людина навряд чи стане взагалі замислюватись над цим питанням. Якщо, звичайно, вона не є, скажімо, військовим на фронті. І ви зі своєї точки зору будете мати рацію. Та, на превеликий жаль, істотний відсоток наших з вами співгромадян так не вважають.

За офіційними даними минулого року, в Україні зареєстровано 864 тисячі людей, хворих на онкологічні захворювання, від раку щорічно вмирають 90 тисяч, третина з яких - особи працездатного віку. Близько 380 тисяч громадян України інфіковано вірусом імунодефіциту людини, до того ж ЮНІСЕФ стверджує: Україна є лідером у поширенні СНІДу в Європі. Лише за п'ять місяців цього року до лікарів звернулось майже 1000 хворих на туберкульоз - а скільки не звернулось? Мільйон співвітчизників  хворіє на цукровий діабет. Смертельно небезпечні хвороби потенційно загрожують будь-кому, незалежно від його соціального статусу, віку, статі або місця проживання. Це - жахлива статистика. Та найжахливіше - те, що і хворих, і померлих могло і може бути набагато менше. На жаль, вони не знали, що на них цинічно роблять гроші. Бездушні істоти, що розробили механізм отримання багатомільйонного відкату на людських смертях.

Міністерство Охорони Здоров'я. Ця структура ще за радянських часів міцно асоціювалась із  хабарами, дефіцитом, злиденними умовами та традиційною радянською бездушністю. Часи безкоштовного лікування минули, і вже за декілька років ми зрозуміли, що насправді у нього були і свої плюси - принаймні, за часів застою можна було прийти на операцію, не купуючи попередньо за власні кошти марлю та знеболюючі засоби. Ціни на медичні препарати також стрімко рушили вгору. Годі й говорити про відношення лікаря до пацієнта - якщо колись хворий був нікчемним громадянином однієї шостої суші, то тепер тебе будуть залюбки носити на руках, зрозуміло, за деяку суму в умовних одиницях. Товстосуми-бізнесмени вже давно звикли літати до стоматолога, скажімо, у Цюріх. Пересічний громадянин, звісно, такої змоги не має. Він не завжди дозволяє собі придбати навіть елементарні препарати. А пройти курс лікування від тяжкої хвороби досить часто просто не може, тому що суми для цього потрібні, м'яко кажучи, несумісні із власною зарплатнею.

Родич хворого: "Ну, на данный момент, если в долларах, то это от 600 и до 800 и, в принципе, есть  еще более дорогие лекарства - перспективные американские аналоги, которые могут стоить и полторы тысячи долларов и даже больше. Даже больше. То есть для эффективного лечения нужны довольно большие средства.

Мама хворої: "Дочка лікується, а купляєм лекарства за свої гроші. Треба шукати, тому що одразу не купиш в аптеці. В одній є, в другій немає. В основному, треба помотаться по місту  і мати великі гроші. Ну. Ми не щомісяця лічимося. От тисяча чи більше.гривень. У кого які гроші позволяють. Одні на долари, дргуі на гривні купляють дешевші лекарства, а що кому поможе це вже побачимо потім".

Ціна питання - життя близької людини. Насправді, навіть космічні суми, витрачені на лікування, не гарантують успішного одужання. В таких ситуаціях прислів'я "Здоров'я не купиш" звучить цинічно. Люди з відчаю здатні піти майже на все заради доньки або батька.

Ігор Щепотін, головний онколог МОЗ: "Я, например, знаю одну семью, у которых заболел ребенок, онкологическим заболеванием, достаточно тяжелым. Ребенка госпитализировали в клинику и назначили ему лечение и средняя стоимость лечения порядка 10 000 долларов в месяц. И для того, семья не имела возможности платить такие деньги, они продали квартиру. Мать переехала жить в Киев, где-то там случайно ночевала. Отец вынужден был ехать работать остарбайтером в Германию. И вся его деятельность, он еженедельно автобусом передавал суммы денег, которые моментально тратились на лечение ребенка. Но, и к сожалению, ребенка спасти не удалось. Но и ретроспективно  оценивая эту ситуацию, я так понимаю, что ребенка в принципе не удалось бы спасти.  Назначение этого дорогостоящего лечения в принципе не было оправдано ожидаемым результатам. К чему это привело? Первое, что молодая семья, первое - это  утратила ребенка, и второе она в катастрофическом финансовом положении находится, из которого она будет выходить долгие годы. И появление следующего ребенка в семье большая проблема, потому что у них большие финансовые проблемы".

На жаль, це не поодинокий випадок. Їх десятки, сотні. У цій трагічній історії, є один момент, який, на перший погляд, залишається зовсім непомітним. Лікування ціною в десятки тисяч доларів не дало результатів, це безперечний факт. Ані професіоналізм спеціалістів, ані дорогі препарати не допомогли. Та якщо кваліфікація онколога в даному випадку безперечна, то на препаратах треба зупинитись докладніше.

Подібно  багатьом цивілізованим країнам світу, Україна має державну програму по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом, онкологічними захворюваннями, цукровим діабетом. З державного бюджету щорічно виділяються гроші на закупівлю відповідних препаратів. На цьому порівняння з цивілізованими країнами закінчується: на жаль, бюджетних коштів не вистачає на повне покриття потреб хворих, та на ще більший жаль, навіть тієї суми, що дає держава, смертельно хворі люди побачать далеко не всі.

Ігор Щепотін, головний онколог МОЗ: "Страна выделяла по государственной программе онкологии достаточно большие деньги. Конечно, денег никогда не бывает достаточно, но все-таки это суммы, которые исчислялись десятки миллионов. Ну, порядка, ста двадцати миллионов ежегодно на лекарственные обеспечения. Но, к сожалению, наши больные онкологические не могли это ощутить, потому что основная масса больных вынуждена была покупать медикаменты в аптеках и покупать их для того, чтобы спасти свою жизнь".

На відміну від хворих на онкологічні захворювання, ВІЛ-інфіковані не можуть придбати ліки у аптеках і життя їх цілком залежить від державної соціальної програми.

Алла Щербинська, директор Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом: "Потому что  препараты эти покупаются централизованно за средства государственного бюджета. Государство покупает эти препараты и государство через центры СПИДа, это специальные лечебные учреждения,  которые есть  в каждой области, распространяют эти препараты. В аптеках их нет - это безумно дорого.  Если мы передадим это в аптеки: во-первых, это не все могут купить, во-вторых, они не все будут принимать препараты.  Мировая практика говорит о том, что бы централизовать это лечение, чтобы избежать  формирования у больного резистентных форм возбудителя, лучше всего централизованно снабжать".

Але, на жаль, і тут дається взнаки недостатнє бюджетне фінансування. З 6 тисяч офіційно зареєстрованих хворих на СНІД реально можуть отримати допомогу та недешевий курс лікування лише дві третини. На інших банально не вистачає коштів. Точніше, не вистачало. Наразі ситуація кардинально змінилась.

Алла Щербинська, директор Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом: "Мы обеспечиваем  наших больных, для них это бесплатное, но это очень  дорогие курсы. Что вам сказать, мы начали в 2001 году  лечить первых 10 больных. Каждый курс  лечения стоил нам 12 тысяч долларов на одного человека в год. Государство закупало  эти препараты и лечило. Сегодня мы покупаем препараты, которые стоят 380 долларов в год. Вы понимаете, насколько снизилась цена?"

Елементарна арифметика підказує: ціна на закупівлю антиретровірусних препаратів, знизилась цього року у середньому на 25 відсотків, а згодом -  і навіть на сорок. І справа не в тому, що знайшлись якісь дешеві аналоги. Для порівняння: препарат невірапін, який коштував ще восени минулого року без двох копійок двадцять гривень, зараз коштує аж 50 копійок. Десь така ж ситуація і з протитуберкульозними препаратами: ціни також знизились до 20...40 відсотків. Літо цього року подарувало неочікувану надію смертельно хворим людям - адже на зекономлені кошти держава зможе лікувати набагато більше людей. Скажімо, ще два роки тому за державний кошт лікувалось від СНІДу 86 громадян, а сьогодні їх вже майже чотириста. І, що найголовніше, це лікування дає небезпідставну надію на життя.

Володимир Жовтяк, голова правління Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ: "Мы закупаем для них антиретровирусные препараты - препараты, которые  позволяют продлить жизнь  инфицированного человека. Перевести  его из состояния болезни в состояние носительства. Понимаете, как бы возврат  к здоровой жизни. Человек остается инфицированным на  всю жизнь, но он живет нормальной жизнью - он может работать, он может иметь здоровых детей, у нас такая программа есть и ведется такая программа. Cейчас в нашей стране доступно антиретровирусное лечение - это комплекс препаратов, которые принимают ВИЧ- позитивные люди на той стадии, когда ВИЧ-инфекция начинает переходить в стадию СПИДа. Принимаете препараты, количество вирусов в организме человека снижается до неопределяемого современной медицинской техники уровня".

Алла Щербинська, директор Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом:
"И насколько вы хотите  продлить жизнь - все зависит от самого человека.  Если он будет совершенно привержен лечению, неукоснительно исполнять режим  приема препарата, каждый день в одно и тоже время, а, согласитесь, это довольно серьезно и тяжело вот это все соблюдать, то по сегодняшним данным,  это может продлить и на 10 и на 20, но дальше  мы  не знаем, просто  история этого вопроса насчитывает всего с 96-го 10 лет. Вот 10 лет люди живут. И в нашей Украине  живут люди, которые начали лечение в 98-м, в 2000-м году. Они живут и нормально работают".

Жити і нормально працювати. Для людей, які, здавалося б, вже загубили останню надію, це - справжнє щастя. А от для "нелюдей", що своїми діями свідомо ставили сотні, тисячі важко хворих  у безвихідне становище, головне - нагріти руки за рахунок чужих життів. Більшого цинізму уявити важко. Як же працювала ця вбивча бізнесова машина?

У міністерстві охорони здоров'я є вельми цікава структура, що зобов'язана на так званій тендерній основі організовувати щорічну закупівлю вкрай необхідних препаратів для лікування вищезазначеного переліку хвороб - СНІДу, туберкульозу, онкологічних захворювань та цукрового діабету. Теоретично тендер - це немов би змагання конкурентів, такий собі ярмарок, що тим не менш чітко  проводиться у не менш чітких рамках. Фактично до певного часу тендерні закупки були справжнім джерелом величезних сум, які можна покласти в кишеню. Схема водночас і проста, і ні.

Ігор Щепотін, головний онколог МОЗ: "Существовали определенные в Министерстве здравоохранения, существовали определенные коррупционные схемы. В частности, это пресловутый приказ номер 169, смысл которого сводился к тому, что он создавал эксклюзивные условия для некоторых фирм, для продажи некоторых препаратов, определенных. В результате чего тендер постоянно выигрывало три-четыре компании фиксировано и все деньги бюджетные шли через эти компании".

Наказ Міністерства охорони здоров'я номер 169 від 14 квітня 2003 року - яскравий приклад нормативного акту, який непрозоро складався з вельми прозорою метою - отримати фантастичні прибутки за рахунок бюджету за власноруч розробленими схемами. Цей дивовижний документ є переліком лікарських засобів, які можуть закуповувати за бюджетні кошти заклади й установи охорони здоров'я. Відповідно жодні відхилення від переліку, згідно норм бюджетного права, неприпустимі. Кількість відвертих порушень, до яких вдавались розробники цього шедевру, шокує навіть юриста-початківця. Наказ складений навіть без існування Положення про нього - тобто принципи включення лікарських засобів до переліку жодним чином не визначені. А якщо уважно вивчити сам наказ - починаєш розуміти, чому.

По-перше, Перелік складений не за міжнародною класифікацією, а з прямим вказанням торгівельної марки ліків, тобто запатентованої відповідним фармакологічним підприємством назви. В будь-якій іншій країні таку схему навіть уявити неможливо. В нас - як то кажуть, жодних проблем.

Ігор Щепотін, головний онколог МОЗ: "Если в мире существует ацетилсалициловая кислота, которая хорошо известна, как аспирин. То на настоящее время около 60-ти компаний производит  ацетилсалициловую кислоту под разными названиями. 169 приказ говорил секундочку, нам нужно не ацетилсалициловая кислота, а аспирин ПП какой-то там, вымышленный. Ну, я придумываю название препаратов, но конкретно. Поэтому на тендер выходил из 60-ти препаратов всего-навсего один конкретный, а все остальные не могли участвовать в тендере, хотя они  производили продукцию качественную и значительно дешевле.

Про дрібнички на зразок неналежним чином оформленої документації годі говорити. Як сталося, що, скажімо, у 2003 році переможцем тендеру з закупівлі препарату мітоксантрону за інформацією Міністерства економіки було визнаний єдиний з учасників, чия документація не відповідала вимогам закону? Прикладів такої діяльності з численними порушеннями законодавства - десятки. Таким чином, при проведенні тендерів на закупівлю лікарських препаратів за такою схемою їх виробник практично отримував статус монополіста, безбожно накручуючи ціну. Крім того, між виробником та покупцем, як правило, існувала ще одна обов'язкова ланка - це посередники, які також мали свій відсоток від прибутку, і серед них - навіть представники іноземних фармацевтичних компаній, зареєстрованих в Україні.

За результатами аналізу ситуації фахівцями цілої низки державних служб - від служби Безпеки до Антимонопольного комітету та Рахункової палати з'ясувалось, що така безсоромна діяльність щорічно призводила до економічних збитків держави у розмірі понад півмільярда гривень, тобто половини від бюджетних асигнувань, що були виділені для закупівлі лікарських засобів. Інакше кажучи, половина важко хворих громадян України, для лікування яких ці засоби були призначені, зусиллями знахабнілих чиновників були фактично позбавлені можливості отримати вкрай необхідну допомогу. Без перебільшення можна стверджувати - тисячі людей вже вмерли через нестримне бажання купки злодіїв набити кишені. 

Але ще більш цинічною була злочинна практика нав'язування лікувальним закладам препаратів. За даними перевірки Головного контрольно-ревізійного управління, лише у 2004-2005 роках Міністерством охорони здоров'я було закуплено лише онкопрепаратів на суму майже 40 мільйонів гривень понад заявлену у регіонах потребу, з них більше половини - ліки, що взагалі не замовлялись. Доходило до того, що окремі лікувальні заклади просто відмовлялись від них - так, наприклад, Черкаський обласний онкологічний диспансер відмовився від майже 12 тисяч ампул препарату Уромітексан, оскільки потрібний об'єм складав лише десяту частину. Такі дії запроваджувались не лише в онкологічних лікарнях. У тому ж 2004 році Міністерство охорони здоров'я вольовим рішенням нав'язало протитуберкульозним закладам препаратів на суму майже 10 мільйонів гривень. У сфері лікування цукрового діабету взагалі закуповувався лікарський засіб, який не є ліками першої необхідності.

Олександр Оніщенко, керівник відділу Генеральної прокуратури: "До того ж , ми встановили, що жодних практично заявок із регіонів про необхідність закупівлі цього препарату не було. І , як наслідок, цей препарат на даний час знаходиться невитребованим в лікувальних закладах, куди він був розприділений і лежить мертвим грузом. Таким чином, з державного бюджета було профінансовано закупку препарату,я кий не використовується на суму 4,8 мільйонів гривень. Ми вважаємо прямими збитками для бюджету, тому у звязку з цим у квітні поточного року Генеральною прокуратурою була порушена кримінальна справа стосовно посадових осіб Міністерства охорони здоровя стосовно за фактом зловживання владою".

Мета цих на перший погляд нелогічних закупівель, на думку фахівців контрольно-ревізійного управління - той самий відкат, адже чим більше купуєш, тим більшу різницю у вартості можна привласнити. А той факт, що придбані ліки у такій кількості будуть збирати пил, доки не вийде їх термін використання, нікого не хвилював. Нехай цей дорогоцінний вантаж лежить до закінчення терміну придатності. Адже наступного року можна закупити ще більше і, відповідно, ще більше збагатитися. Цинізм махінаторів від медицини настільки вражає, що у порівнянні з ним прораховані дії нацистських інженерів Голокосту здаються дитячими балачками. Хто більший злочинець - той, хто винищує інший народ, або той, хто повільно вбиває свій?

Гучні тендерні скандали, що не вщухали роками, отримали свій розвиток і цього року, але зовсім з несподіваного ракурсу. Чергова зміна міністра охорони здоров'я навесні 206-го раптово і кардинально змінила ситуацію. Перше, що було зроблено  Юрієм Поляченком - це скасування сумно відомого 169 наказу.

Олександр Оніщенко, керівник відділу Генеральної прокуратури: "Він зараз відмінений. Значить, ну, що ми проводимо перевірку, зараз конкретних сейчас будь-яких, більш конкретних результатів, я не можу сказати, вони будуть трошки  пізніше. Я сейчас не хотів би говорити про це, тому що все це у стадії перевірки. Але ми цікавимося цими питаннями, чому був відмінений. Це, мабуть, добре, що був відмінений цей наказ. Де певні проблеми він-таки спричиняв.

Ігор Щепотін, головний онколог МОЗ: "Это было не так просто сделать - отменить этот 169 приказ. К чему это привело? Это привело к тому, что на рынке на тендер для закупки бюджетного средства появилась конкуренция. То есть доступ к тендеру получили те компании, которые ранее просто практически не могли попасть. В силу искусственно созданных препятствий. И как мы сейчас уже знаем, как министр здравоохранения заявил во всеуслышание на пресс-конференции, что введение подобной новой схемы закупок химиопрепаратов привело к экономии в целом на сорок процентов. Если в прошлом, крупная компания, конкретная продавала конкретный препарат за конкретные деньги, то в этом году после введения новых правил игр. Та же самая компания тот же самый препарат продает на 35 процентов дешевле. Вот что значит введение новых правил игры и исключение коррупционных схем и ведение принципа рынка".

Наступним важливим кроком була спроба привести до ладу ситуацію із стандартами - адже і українські виробники ліків, і уся система медицини, система лікування взагалі майже цілком не відповідає міжнародним стандартам. По-перше - тому, що наша медицина фактично досі є спадкоємицею радянської. По-друге, в умовах відсутності стандартів або їх узгодженості з міжнародними набагато простіше зловживати владою, розкрадати бюджет.  Це стосується в першу чергу відповідності міжнародним нормам нормативних актів.

Ігор Щепотін, головний онколог МОЗ: "Речь идет о том, что мы имеем нормальные базисные законы, но на пути  разработки нормативных документов, эти нормы приобретают какие-то  извращенные формы, которые утрачивают логику и какую-ту рациональную мотивацию. А эти все вопросы, они все связаны просто в клубок. Это и структура государственной службы,  в которой есть дублирование, один и тот же процесс в сфере ответственности   размыт между несколькими управлениями, это и вопрос кадров их профессионального соответствия. Тому, чему они занимаются. Это вопросы отработки нормативной базы, которая должна динамично развиваться.

Величезну роль також має відігравати процес, що вже розпочався - стандартизація українських фармацевтичних підприємств-виробників за так званим стандартом GMP. І це не примха чиновників - власник такого сертифікату автоматично отримує визнання за кордоном, а разом з тим потенційно і вихід на ринок збуту.

Юрій Константинов, голова державної служби лікарських засобів і виробів мед.призначення: "Эти стандарты надлежащей производственной практики, надлежащей клинической лабораторной, дистрибьюторной, фармацевтической - это все группы стандартов. У Украины на сегодняшний день  нет ни одного завода, который отвечает требованиям того же стандарта GMP. Ведущие производители, украинские, они двигаются по пути, потому что необходимо идти в Европу и надо смотреть на рынок, который не сегодня-завтра объединится, это будет конкурентным фактором. У нас есть несколько заводов, производственные участки некоторые отвечают требованиям соответствующих стандартов".

Здається, ніби справи у Мінздраву ледь не вперше за часи незалежності йдуть угору стрімкими темпами. Рух до Європи, знищення корумпованих схем, скасування нормативних актів, що не відповідають міжнародним вимогам, реальне підвищення ефективності лікування смертельно небезпечних хвороб, збільшення кількості людей, що мають змогу безкоштовно лікуватись, солідне зниження цін на вкрай потрібні ліки - дійсно вагомий результат лише за декілька місяців роботи. Але виникає питання: чи насправді міністерство охорони здоров'я  нарешті захищає наше здоров'я? Чи насправді махінатори більш не загрожуватимуть життю багатьох тисяч людей? Чи понесуть покарання винні? Адже політична ситуація у нашій країні вкрай складна, і якщо неможливо навіть уявити, чим закінчиться прем'єріада, то хто зможе сказати, чи не повернуться до високих посад у Мінздраві цинічні вбивці власних співгромадян?