Оксана Баюл. На межі можливого [ Редагувати ]

Вона живе за найвищими стандартами. І бере від життя лише найкраще. Вона підкорила найбагатшу країну світу, і Америка полюбила її. Саме тут, в Америці, наша героїня піднеслася до світу мільйонерів, впала на самісіньке дно алкогольного жахіття і знову піднеслася. В її долі надто багато небезпечних поворотів, проте вона їх не оминає. Ось так вона й живе – на межі можливого. І постійно перетинає цю межу. Її звати Оксана Баюл, вона – перша олімпійська чемпіонка України.

Вона єдина фігуристка, що повернулась у професіональний спорт, на очах усього світу подолавши свою хворобу – алкогольну залежність.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Мое олимпийское золото мне принесло и кучу проблем, и кучу радости. То есть, эта, вот как бы говоря, медаль, она всегда имеет две стороны, и я всегда об этом говорю. Я думала, на данный момент, когда я взошла на самую высокую ступеньку пьедестала, что олимпийское золото в карьере любого спортсмена - это финиш. Потому что в других видах спорта это и есть финиш, это финишная линия. В моем виде спорта и так, как моя судьба приключилось, это только было начало.

Початок був гарним. Раптовий статок відкрив для неї безліч неймовірних можливостей. Але вона чомусь обрала саме ту, яка почала її вбивати.

Пияцтво, котре швидко перетворилося на справжню залежність від алкоголю. А вона ж була ще дитиною. І алкоголізм її був по-дитячому показним. Вона влаштовує скандали та бійки в ресторанах. Їй зовсім не важко привселюдно скривдити свого залицяльника і пройтися у спідній білизні готелем. У двадцять років Оксана перетворилася на повну алкоголічку.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Я попробовала выпить, я попробовала алкоголь, потом вынуждена была лечь в больницу, и сейчас я не пью ничего, кроме воды. В холодильнике Оксаны Баюл находится пиво для вас, для вас, операторов, мужчин, и больше ничего, еще есть сок какой-то и все. Вот здесь находятся мои медали. "Оксана, где ты хранишь свои медали?" "В коробке из-под обуви!" Вот здесь две европейские медали, за европейский чемпионат, как бы говоря, дважды я стала серебряной, 93-94 год. Это медаль с Чемпионата мира, золотая. Вот из Праги, хорошенькая. А Олимпийскую мы все-таки поставили в специальный пакетик, собственно говоря, чтобы красиво было.

У цю картонку вмістилося все її славетне спортивне минуле. Усе найголовніше, що сталося з Оксаною в колишній, українській частині її біографії. Втім, не все.

1994 рік. Ліллехаммер, Норвегія, Зимові Олімпійські Ігри. Вперше в історії Україна виступає окремою командою. Україну мало хто знає, її спортсменів не сприймають всерйоз, як і шістнадцятирічну фігуристку Оксану Баюл. А дарма. Вона перша з фігуристок радянської школи має всі шанси на перемогу в одиночному катанні. У цьому впевнена її тренер, Галина Змієвська. Вона береже Оксану як золото. У Ліллехаммері у день відкриття Ігор – сильний мороз, температура мінус 24, і Змієвська не випускає Оксану на парад. У неї немає зимової форми, екіпірування з України так і не прибуло. І це лише одна з тих фатальних невдач, незважаючи на які вона переможе.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Помню, когда мы приехали в Лиллехаммер. Было очень холодно, очень было холодно и это такой был маленький "виледж", то есть городок, олимпийский городок, и мы там были все вместе. И мы жили все в вагончиках. Вот и я помню, как сейчас, что нам дала в то время экипировку компания "Adidas". И так получилось, что когда экипировка до нас дошла, то перчаток уже не оказалось у нас в экипировке, и теплых штанов у нас не оказалось в экипировке. И так получилось, что когда мы выходили на открытие Олимпиады украинской сборной, меня Змиевскася не пустила. Она сказала: "Оксана, извини. У тебя нет теплых штанов, очень холодно." Там надо ждать, пока ты выходишь и делаешь круг по стадиону и машешь всем рукой. Она говорит: " Ты просто перемерзнешь и невозможно будет потом. Если ты заболеешь, то вся работа с трех с половиной лет, которую мы проделали, она пойдет коту под хвост".

25 лютого. До довільної програми готуються фігуристки-"одиночниці". Фаворитки відомі заздалегідь – Тоні Хардінг і Ненсі Керріган. Обидві американки. Заради перемоги вони готові знищити одна одну. За кілька тижнів до Олімпіади найнятий Хардінг прихильник напав на Керріган і перебив їй ногу залізним прутом. Ненсі вийшла на лід завдяки лікарям. Тоні – завдяки адвокатам. За їхнім опором стежить увесь світ.

Керріган лідирує. Вона виступає перед Баюл. Оксана повинна вже виходити на лід, але виступ затримується. З льоду прибирають квіти, якими публіка закидала Ненсі Керріган.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- И вот, вы знаете, это было и хорошо, и плохо. Потому что это могло или убить концентрацию, или, на оборот, собрать спортсмена. В этот момент, наверное, решалась моя судьба…

Симпатії глядачів на боці суперниці. Це потрясіння для будь-якого спортсмена. Але напередодні Оксана отримала набагато сильніший удар. Її виступ під загрозою. Якась невідома сила немов не дає їй виграти цю медаль.

За три дні до виступу, під час загального тренування, Оксана їхала спиною вперед. Вона не бачила, що назустріч їй мчить німецька фігуристка Таня Шевченко. Німкеня йшла на розворот. Уникнути зіткнення було неможливо.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Мы, действительно, ехали задом, друг друга не видели, и мы ударились на обкатке друг в друга. И я упала очень сильно на свой, как бы говоря, копчик, он не переломался, но осистый отросток откололся. Я была в шоке и вообще не знала, что происходит и что вообще, где, как, куда, зачем и почему. Я вообще боли не почувствовала, я только знаю одно, что я на лед упала, смотрю на свою ногу, а у меня здесь кровь, и я обалдела. Потому что у меня в то время были белые коньки и белое платье, и я как раз смотрю на свою ногу, у меня кровь. И я так подумала: "Ох, Господи, неужели я докаталась?"

Ковзан німкені на три сантиметри увійшов в окістя. Оксана не може підвестися. В неї больовий шок.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Ко мне подъехала Катарина Витт, подняла меня под мышки, чтобы я посредине льда не сидела, потому что крик был, удар был, и все, что я помню, это кровь. И она меня отвезла к борту, к моим тренерам. Я помню, что когда я к ним подъезжала, у меня в голове была такая ситуация, думаю: "О, Господи Боже, неужели я докаталась, неужели все, неужели я довыступалась?" Галина Змиевская, увидев меня, чуть не упала со стула.

Три години знадобилося для того, щоб зупинити кров. Тренери розуміють – Оксана виступати не зможе. Це катастрофа. Шанс на медаль втрачено.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- В эти три часа я прожила свою жизнь на коньках, которую я вспоминала и помнила с трех с половиной лет. Я пришла обратно в комнату, накрасилась, пошла покушала. Как сейчас помню, я съела немножечко мяса и пришла к Галине Яковлевной Змиевской и Валентину Алексеевичу Николаеву в комнату, посмотрела на них и сказала: "Вы знаете, я буду выступать сегодня вечером, и как будет так и будет, все!"

І вона вийшла на лід. Але перед цим її буквально накачали знеболюючими.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Все, что я помню в этот момент, мне Галина сказала: "С Богом". Я развернулась, перекрестилась, поехала на начало своей программы, стала в позицию и перевела голову. И увидела двух девочек, которые ехали на другую сторону катка  поднимать листочки. В этот момент я слышу, как выбегает Галина Яковлевна Змиевская, потому что нервы на пределе, там уже такое творится, что просто невозможно описать, что там происходит, - и кричит: "Дайте ей выступить!"

Загалом у програмі Баюл п’ять потрійних стрибків. Тренери стежать за нею, затамувавши подих. Чи зможе вона зробити перший стрибок, потрійний лутц? Є! Далі – ще складніший елемент. Потрійний фліп. Керріган цей елемент не подужала. Оксана приземляється на дві ноги. Це вважається невеличкою помилкою.

Дев’ять суддів уважно стежать за виступом. Перемога в довільній програмі означає олімпійське золото. Боротьба точиться за кожну десяту частину бала.

Баюл відчуває – вона все ще програє Керріган. І за п’ятнадцять секунд до фінального акорду фонограми Оксана робить те, чого від неї ніхто не чекав! Вона сама додає елемент, якого не було в програмі.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Когда я выехала на последний тройной прыжок, я так смотрю на Галину, смотрю на Валентина, и они мне кричат: "Дурочка, прыгай на каскад. Тебе нужен каскад". Я убираю вращение, делаю две перебежки назад, прыгаю двойной аксель и прилепляю какой-то маленький корявенький, корявенький какой-то непонятный прыжок, тулубчичек, то есть, это не тулуб был, а какой-то маленький тулубчичек. Я выехала на одну ногу, и как раз музыка закончилась. Вот я только выехала, и последние аккорды музыки сыграли, и я так ударила себя руками и сказала: "Все, Господи Боже, слава тебе, Господи, это все закончилось".

И после этого я вот так поставила руки, вот так. И я поняла, что теперь могу расслабиться.

У цей час у судовій ложі теж точиться боротьба. Баюл і Керріган йдуть на рівних. Четверо з дев’ятьох суддів відверто симпатизують Керріган. Четверо – за перемогу Баюл. Вирішальне слово за арбітром з Німеччини. За артистизм німець ставить Керріган п’ять і вісім десятих бала. Баюл отримує від нього п’ять і дев’ять. Це перемога.

Перша золота медаль в історії України. Це дівчисько з кепським характером – не просто перше. Вона – єдина. Усі ті, хто після неї здобуватимуть олімпійське золото, назавжди залишаться другими.

В її перемогу ніхто не вірив. Ось так, крізь невіру і нісенітності, Україна увійшла в олімпійський світ. І цей світ просто збожеволів.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Когда меня вывели из раздевалки на подиум, как бы говоря, на пьедестал, мне чуть локти не поломали, ноги, ребра, там такая давка началась! Каждый человек хотел ко мне подойти и взять автограф. Я вообще ничего не поняла, что произошло. Я была обыкновенная, нормальная девочка, а тут мне волосы оборвали. То есть, ужас, что творилось. То есть, это что-то неимоверное начиналось, и, вы знаете, конечно же, это печально, потому что я к этому была не готова.

І життя Оксани почало стрімко змінюватися. Навіть досвідчена людина на її місці могла б не витримати "перевантажень" і захворіти на зіркову хворобу. А що вже казати про шістнадцятирічну дівчинку, простір існування якої з дитинства був обмежений школою і катком?

Вона народилася в Дніпропетровську у 1978 році. Їй не виповнилося і чотирьох років, коли бабуся відвела її на каток. Тоді у Дніпропетровську в моді був балет. Мама хотіла, щоб Оксана пішла до балетної школи, але вирок спеціалістів був нещадним. У дівчинки, мовляв, не "балетна" комплекція. Важка кістка і зайва вага. Знали б тоді балетмейстери, що виносять цей вердикт майбутній олімпійській чемпіонці з танців на льоду. Але, можливо, вся річ в її жорсткому і наполегливому характері. Він гартувався у випробуваннях, які весь час підносила їй доля.

Її батько, Сергій Баюл, залишив сім’ю, коли Оксані було три роки. Незабаром з життя пішли бабуся і дідусь. Її щосили тягнула мама. Марина Баюл вірила, що над її дівчинкою сяє щаслива зірка.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Вы знаете, я когда на пьедестале стояла, и когда, действительно, поднимался украинский флаг и играл украинский гимн… Слезы… И меня пробило воспоминание о моей маме. Я про себя сказала: "Мамочка, я выиграла это для тебя".

Марина Баюл померла від раку, коли Оксані виповнилося тринадцять років. Тепер вона лишилася нікому не потрібною сиротою. Спершу її взяв до себе тренер, але потім він емігрував до Канади. А Оксану відправив до свого колеги Валентина Ніколаєва, в Одесу. Ніколаєв одразу зрозумів, що в його руках опинився діамант. Блискучий і жорсткий.

Валентин Ніколаєв, заслужений тренер України:

- Эта девчушка, она быстренько подскочила и попала в те группы, в которых люди были старше, поэтому она уже изначально крутилась среди взрослых детей. Она начала проскакивать это детство, плюс к этому, она на улице воспитывалась. Она была сорванцом практически. А сорванец и кукла - это несовместимые вещи, поэтому в какой-то период времени она рано повзрослела, вернее, не повзрослела, а попала во взрослую жизнь.

І це дуже важливе уточнення. Саме дитяче ставлення до дорослого життя спричинить те, що трапиться з нею згодом. Вона ще й досі по-дитячому переконана, що світ обертається навколо неї. І в цьому світі лише дві людини можуть сказати, що вони мали вплив на Баюл. Валентин Ніколаєв і Галина Змієвська.

Змієвська була партнером Ніколаєва. На той час вона вже вивела в люди одного олімпійського чемпіона – Віктора Петренка. Тренувати Баюл Ніколаєв і Змієвська почали разом. Але самій Оксані на той час потрібен був не лише тренер. Вона хотіла незмірно більшого.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Вы знаете, так как я маму потеряла в 13 лет, я все-таки хотела найти человека, который бы мог мне это место заменить. То есть, я чувствовала себя одинокой, я хотела найти себе человека, все-таки где-то в глубине своей души. Об этом я очень часто задумывалась, и мне немножечко в каких-то моментах было себя жалко. Потому что я одна, одна, мне это нравилось. В какой-то момент я чувствовала себя просто как девчонка. То есть, мне хотелось иметь семью. Мне хотелось иметь маму. И, вы знаете, я на тот момент почему-то подумала, что вот эта женщина - она как-то будет заменять мне маму.

Галина Змієвська взяла Оксану до себе в дім. Вона непогано вживалася під одним дахом із дітьми Змієвської. Квартира була невелика, але розміри не мали значення. Всі її мешканці більшу частину часу проводили не вдома, а на льоду. Спершу грошима Оксані допомагав чемпіон Олімпіади-92 Віктор Петренко. Вже тоді він був зятем Змієвської. У родині Змієвської Оксану дуже любили.

Віктор Петренко, олімпійський чемпіон:

- И я был свидетель, так как тоже принимал участие, что у нее все складывалось после той истории, когда она потеряла всех близких. Галина Яковлевна взяла ее в семью, она была как дочка ей. Честно скажу, если б не Галина Яковлевна, то мир бы не узнал, кто такая Оксана Баюл. Это однозначно.

Але слава виявилася для Баюл далеко не однозначною. Її, шістнадцятирічне дівчисько, котре не бачило нічого, окрім катка, та ж сама Змієвська власною рукою навідмах кинула у жорна професійного спорту.

"Залиш її ще на один олімпійський сезон, – благав Змієвську Ніколаєв, – ти її занапастиш". Але та не слухала. І одразу ж після олімпійської медалі переїхала з усією своєю родиною до Сполучених Штатів. Великий одеський десант складався з Галини Змієвської з доньками, Віктора Петренка з братом і Оксани Баюл.

Штати зустріли Оксану гарно. Історія української Попелюшки, сироти, що перетворилася на зірку, припала американцям до душі. Її запрошували в шоу, знімали про неї фільми. Її перший рекламний контракт приніс їй шість мільйонів доларів. Оксана купила десятикімнатний будинок і найняла собі цілий почет. Тепер у її розпорядженні – стиліст, косметолог, кравець, кухар і прес-секретар. Ось вона, свобода, яку дають гроші і слава.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Честно сказать, я знаю, что обо мне очень много писали, что я зазналась, что я заработала очень много денег. Вы знаете, да, действительно, это правда. Потому что в то время для меня стимулом олимпийского золота была шоколадка "Сникерс". И была очень смешная история, потому что когда ко мне подошла Барбара Уолтерс, это очень знаменитая журналистка здесь, в Америке, она приехала брать со мной интервью. Она спросила меня - я не говорила тогда по-английски ни слова - и она меня спросила: "Оксаночка, что ты любишь, вот что тебя мотивировало выиграть золотую медаль?" И я ей говорю: "Так хотелось в конце своей программы шоколадку "Сникерс" скушать". Ну, понятно, что тогда на следующий день "Сникерс" позвонил и предложил деньги, и прислали целую коробку шоколада.

У Галини Змієвської щодо Баюл були великі плани. З усієї групи Змієвської лише Оксану американці вважали справжньою зіркою. Баюл почувалася головною у команді, де лише вона могла приносити мільйони, як їй тоді здавалося. Хочу працювати на себе! – збунтувалася Оксана. І пішла від Змієвської, щоб виступати самостійно. Ну як же, тоді її хотіли найкращі шоу.

Вона посварилася зі Змієвською. І надовго розірвала стосунки з Петренко. Тепер вони лише вітаються.

Віктор Петренко, олімпійський чемпіон:

- Здесь сложилась такая ситуация, наверное, в силу воли. В Америке есть такое выражение "too soon, too much", Это означает, что все на тебя навалилось очень рано и очень много. Поступило ей много предложений, различного рода шоу, наверное, у нее одной была возможность, не будучи американкой, выйти на уровень американского энтертейнмента в сфере шоу-бизнеса, фигурного катания. И, видимо, она психологически не справилась с такой нагрузкой, и получилось так, что перестала тренироваться, и напрасными были все уговоры и попытки объяснить, что профессиональный спорт - это не значит, что ты ничего не делаешь и выходишь, кое-как покажешь на льду, и за это тебя будут хвалить и платить деньги. Нет. И попытки объяснить не воспринимались. Потом наступил момент: "Принимай решение, Оксана, либо ты продолжаешь заниматься и продолжаешь расти, либо занимаешься как ты это видишь и как ты хочешь". Ну, и решение было принято, и все эти скандальные истории - это результат того, какое она решение приняла в своей жизни.

Галина Змієвська шокована. У глибині душі вона не очікувала, що Оксана наважиться піти від неї. Адже вона вважала, що Оксана під її повним контролем. Та контроль давно було втрачено – саме в ту мить, коли Змієвська вперше перетнула кордон Сполучених Штатів. Вона як доросла, досвідчена людина знала, що саме станеться з Оксаною. Але зарадити вже нічим не могла. Відтепер Змієвська для Баюл – не авторитет.

Якось на вечірці у готелі Оксана спробувала віскі. І світ навколо неї трішечки змінився на краще. Але їй, як завжди, треба було набагато більше, ніж іншим.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- И знаете, вот я такой человек. Когда мне начинаешь говорить "нельзя", я докажу что "можно", и когда мне начали говорить, что "Ты очень много пьешь!" и что "Ты очень много выпиваешь, Оксана!", то я специально еще больше пила, вот что делала. Я напивалась и выходила, и специально какие-то разыгрывала концерты или что-то, чтобы об этом все говорили на следующий день.

Оксана все ще вважала себе найкращою фігуристкою у світі. Проте алкоголь безжально спалював її колишні заслуги.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Это правда, что американская пресса все равно подогревала этим интерес, они об этом все писали, и по всему миру это писали. Что, вот, она с самого верха и с самого пьедестала, посмотрите, как она падает вниз. Это действительно правда, и в тот данный момент я вообще не понимала, что теперь моя дорога пойдет вниз.

Коннектикут, 12 січня 1997 року. П’ятисотий "мерседес" Баюл вилетів з дороги і на величезній швидкості врізався у дерево. Удар, машина в друзки. Оксана відбулася розбитою головою і поламаними ребрами. Але у крові у неї знайшли алкоголь. За законами штату, не те, що за кермом - спиртне взагалі заборонено пити тим, кому ще не виповнилося двадцяти одного. Її судили. Покарання було символічним – позбавлення прав на три місяці. Одразу ж після вироку вона купила точнісінько такий самий п’ятисотий "мерседес" і повернулася до звичного способу життя.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Я могу рассказать о самом последнем концерте, который я устроила. Это перед тем, как ко мне приехал мой доктор, психолог и просто забрал меня оттуда за волосы, с тура олимпийских чемпионок по Америке и увез в лечебницу. После выступления я знала, что будет пару дней выходных, я пришла в гостиницу. Знаете, в гостинице всегда есть мини-бар, это, как бы, маленький холодильничек. Я его открыла и перемешала все напитки, которые там были, от сладких до горьких. Я имею в виду, от "Бейлиса" до водки, потом я, наверное, все разбавила пивом, может быть, красным вином и пошла вниз в бар. Я в пижаме спустилась вниз пьяная, и мне не было где сесть за столом, то есть, не было стула. Потому что я была в очень плохом состоянии, и я не отдавала себе отчет, что происходит и что творится. Когда какой-то стул оказался свободным, я бегом побежала, взяла этот стул свободный и так размахнулась, что чуть пару людей не убила, поставила этот стул к столу и села так вот со своими друзьями, вот так.

То есть понятно, что все это увидели, и понятно, что все поняли, что мне нужна помощь. То есть, я находилась в том состоянии, в котором уже нужна была помощь специалистов и психологов.

Оксана боролася не лише з обставинами, але й зі спадковістю. Її батько, Сергій Баюл, теж був алкоголіком. Сергій пішов із сім’ї, коли Оксана була ще дитиною. Вона його погано пам’ятала, але генна пам’ять виявилася значно сильнішою. Вибратися з прірви Оксані допоміг її другий олімпійський тренер – Валентин Ніколаєв.

Валентин Ніколаєв, заслужений тренер України:

- Это был самый тяжелый период для меня, потому что она была - как это сказать поточнее? - ну, тренировка идет, идет, потом ее перемыкает - и ее нет. Нет, она здесь, она просто молчит, и все. Неадекватная она была, это все связано с передрягами выхода из пике алкогольного, это бесследно не проходит, а особенно у женщин.

Оксана прийшла до Ніколаєва після дворічної перерви. Він був шокований тим, що побачив. Оксана набрала вагу, і, як йому здавалося, безнадійно втратила форму.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Он говорит: "А как я тебя вообще буду учить? У тебя все пропорции тела, все поменялось, ты сейчас весишь шестьдесят пять килограммов, как? Тебе весить надо пятьдесят, а ты весишь шестьдесят пять. Пятнадцать килограммов - ты вообще понимаешь, что это такое? Ты вообще отдаешь себе отчет, что ты хочешь?" Я говорю: "Я очень хочу".

Валентин Ніколаєв, заслужений тренер України:

- Я говорю: "Оксана, я не знаю, как это сделать". В моей практике не было случая, чтобы спортсмен высокого класса при моей помощи после двухлетнего перерыва, чтобы он возвращался на лед. Я сказал: "Знаешь что, сам я заниматься с тобой общей физической подготовкой не буду". Она на стенку полезла и говорит: "Почему?" Говорю: "Потому что я не смогу, мне жалко будет тебя. Ты должна найти зверя, который тебя заставит вот это пройти".

Цим "звіром" виявилася Барбара, чемпіонка Америки з триборства. Чужі страждання тішать її, – так жартують про Барбару американські спортсмени. Щоденно, по кілька годин, Барбара катувала Оксану навантаженнями. Щоранку, по три години, під наглядом тренера, Оксана воювала з собою. Перемогти себе виявилося навіть важче, ніж Ненсі Керріган. Але вона зробила це – на зло усьому світові.

Валентин Ніколаєв, заслужений тренер України:

- Просто я знаю, что это такое, и то, что она оттуда выкарабкалась, я считаю, что это подвиг.

Такого повороту подій ніхто не очікував. Баюл знову збирається виступати і знову змушує посунутися свою головну суперницю – Ненсі Керріган. А вона вже поставила хрест на Баюл. Оксана марнувала життя. Ненсі Керріган займалася чоловіком, родиною і наполегливо тренувалася. Неймовірно – Оксана знову сильніша за Ненсі. І тепер збирається відібрати в неї не медаль, а призовий фонд, що вимірюється сотнями тисяч доларів.

Ненсі Керріган, олімпійська чемпіонка:

- Вона нетерпляча, вона молодша за мене. Ми давно товаришуємо з нею, хоча дехто впевнений, що це не так. Нам з нею нічого ділити. Вона молодша, я старша. Ми буваємо в різних місцях. Я мама, в мене діти. Та попри це, ми здатні працювати разом.

- Кого більше любила публіка в Ліллехаммері – Вас чи Баюл?

- Я б не хотіла відповідати на це запитання.

І ось Баюл знову у центрі уваги. Нарешті все змінилося на краще. Єдине, що лишається незмінним – це кепський характер Баюл. Неможливо передбачити, що вона зробить завтра.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Провыступала какое-то количество времени, два, три, четыре года. И потом я встретила свою первую любовь, серьезную любовь. Это был Женя Суник. Я закинула все - свою карьеру и фигурное катание, вы знаете, опять же, я такой человек. Если я что то делаю, я делаю в одну сторону или в другую. То есть я встретила Женю, я в него влюбилась. И, значит, что? Так, фигурное катание мешает, надо его забросить. Потом, так получилось впервые в жизни, вы знаете, может быть, это и к хорошему произошло. Я отдохнула, то есть, побыла с близким, родным человеком, Женей, и, может быть, в каком то смысле слова я поняла, что без фигурного катания быть не могу.

Сім’я Суників приїхала в Нью-Йорк з Харкова. Женя швидко перетворився на стовідсоткового американця, схибленого на роботі. Він - власник фірми з виробництва одягу. Про те, що Оксана - знаменитість, Суник дізнався вже після того, як почався їхній роман. Та за п’ять років спільного життя у характері Оксани він так до кінця і не розібрався.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- То есть, я понимаю мужчин. Им не очень нравится, когда женщина самодостаточная. Я думаю, что им нравится то, что по-английски называется "хомбади" - женщина, которая любит посидеть дома, выйти у себя на балкон, поиграться со своей собачкой Пупсиком. А в другом плане, я думаю, что мужчинам не очень нравится, когда я сама занимаюсь своей карьерой, плюс финансово я ни от кого не завишу. Да, да. Это с детства, это черта, с которой я родилась. Вот Бог меня такой сделал, то есть, я максималист, если, например, кто-то старается сделать на сто процентов, то я всегда буду соревноваться с этими людьми, если в этом есть какой-то смысл.

Оксана була готова піти з фігурного катання заради коханої людини. І, швидше за все, так би і сталося, якби не Марк Суник, батько Жені. Він почав наполягати на тому, щоб майбутня невістка припинила виступати. Чужій волі Баюл не кориться. Незабаром вона піде від Жені.

Незадовго до розриву Женя переконує її прилетіти на батьківщину, в Україну. У 2003-му вони їдуть до Дніпропетровська. Але це не ностальгія за батьківщиною. Вона гарячково намагається зібрати докупи уламки свого минулого життя. У неї цілком чітка мета – знайти свого батька.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- Я когда подъезжала к его дому, там, где он жил, я никогда не думала, что я смогу как-то, кого-то называть своим отцом. Когда мы к нему поехали, и когда я перевела голову, посмотрела на него, и я увидела, что это мой отец, это, как бы говоря, моя копия стоит с цветами и ждет меня у порога своего дома, я выскочила и подбежала к нему, пригнула за шею, обняла его и как начала рыдать. Кричу: "Папочка, папочка, папочка!" То есть, это как-то смешно звучит для человека, которым себя считаю. Правильно? "Мне никто не нужен!" И вы знаете, это звучало правильно. Я почувствовала внутри себя, что это правильно, вот, он мой отец, такое состояние у меня было, что иногда, бывает, говоришь, то есть, ты сомневаешься, ты не знаешь, что это, как это, куда это. А вот в тот данный момент я обняла его за шею и кричу: "Папа!"

Хіба могла вона тоді знати, що це їхня перша й остання зустріч? За три роки Сергій Баюл помер. І вона знову лишилася сама.

Нью-Йорк дав Оксані все, про що тільки може мріяти будь-яка людина – успіх, гроші, любов. Баюл підкорила це безжальне місто. І тепер Оксана знову хоче від життя більшого. Та Нью-Йорк у відповідь лише мовчки виблискує своїми вогнями. Оксана не може знайти тут те, що для жінки набагато важливіше, ніж гроші й статок.

Напередодні свого тридцятиріччя Оксана приїхала до Одеси, в дитячий будинок. І все, чим вона жила колись, раптом зникло, втратило сенс. Вона стала іншою.

Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка:

- У меня пока еще своих детей нет, но - я не знаю - как-то я к ним очень сильно прониклась. Девочка Валерия, которая у меня на руках сидела, у нее мама умерла. И знаете, она у меня сейчас на руках сидела - сидит человек спокойно и потом - раз! - обернулась, обняла меня, плакать начала, говорит: "Останься со мной, не уходи". Просто я сама… Знаете, выиграла олимпийскую медаль, стала олимпийской чемпионкой, мечтала обо всем, о том, чего вообще можно добиться в мире фигурного катания, и все равно, как женщина я чувствую, что когда у меня появятся свои дети, и когда они тебя обнимают, целуют - это то, ради чего стоит жить.

Ось воно, справжнє щастя! Маленька людина, котра готова любити її просто так, а не за славу, талант чи гроші. Заради цього варто жити. І вірити у свою щасливу зірку.