У Вірменії реабілітацію військових доручили організаціям ветеранів [ Редагувати ]

Реабілітація українських військових, які пройшли війну, одна з головних проблем, що їх доведеться розв'язувати нашій державі найближчим часом. А реаблітації наші бійці потребують і фізичної, і психологічної.

Чимало країн, що вже пройшли крізь горнило війни, напрацювали свій досвід, який може бути корисний українцям. Наші кореспонденти побували у Вірменії і подивилися, як там після війни з Азербайджаном за Нагорний Карабах 1991-1994 років, повертали бійців до нормального життя.

У нього мало пісень про війну, більше про кохання. Давид Амалян - знаменитий у Вірменії музикант. Пішов на фронт зовсім молодим, йому тільки-но виповнилося 16.

"Нас називали "Загоном курчат", тому що були такими юними. Служили режисери, музиканти, художники", - говорить Давид Амалян, музикант.

Товариш по службі Давида - відомий художник Мкртич Тоноян. Тепер спогади про війну він переносить на полотно. Створює військові портрети.

Обидва вони пройшли всю Карабаську війну.

"Ми були універсальними солдатами, були розвідниками і в тилу і диверсійні атаки різні роботи".

Художник Тоноян після повернення -закінчував коледж. Шукав роботу. Братися за зброю знову не хотів, вирішив краще пензлі. Допомогла держава. Таким, як він, пропонували продовжити кар'єру в армії, тому й став інструктором.

"Я думав, що напевно самий моральний варіант це піти в армію. Я не платив за транспорт, за комунальні плати я не платив", - говорить Мкртич Тоноян, художник.

Музикант Амалян майже відразу після війни поховав батьків. Щоб пережити горе - з головою занурився у творчість.

"Я писав пісні на замовлення, але стабільного заробітку не мав. Дуже допомогли бойові товариші. Всіляко підтримували. Щира дружба - це найголовніше, з нею жодні труднощі не страшні", - говорить Давид Амалян, музикант.

Тоді на фронт добровольцями вирушили кілька тисяч чоловік, - згадує Аваг Арутюнян. У його музеї понад 30 тисяч експонатів, присвячених карабаському конфлікту. Фотографії, карти, документи, а ще особисті речі бійців - бронежилети і навіть боксерські рукавички.

"Є серед добровольців, які дійшли до генеральських звань, посади до заступника міністра оборони, стали депутатами Верховної ради", - говорить Аваг Арутюнян, директор військового музею "Мати Вірменія" Міноборони Вірменії

Реабілітаційних центрів для військових у Вірменії будувати не стали. Просто не було грошей. Вирішили зіграти на випередження. За рік до закінчення війни створили ветеранську організацію, яка і об'єднала всіх добровольців.

А ще чиновників - як місцевого, так і загальнодержавного рівня. І всі вони спільно взялися за проблеми бійців.

"Людина стає бандитом і непотрібним, коли залишається наодинці. Хтось в держорганах його образив, щось неправильно вчинили з ним - він відразу в Евкрапа і ми особисто займаємося кожною проблемою", - говорить Ара Кетикян, Заступник голови спілки добровольців "Еркрапа".

Спочатку закликали - роззброїтися. Власникам трофейних автоматів і навіть гармат - пропонували амністію. Учасників бойових дій в невизнаній Нагірнокарабаській республіці - працевлаштовували.

Насамперед, у держорганах. Вирішувати інші проблеми - допомагали і досі це роблять - юристи. Армію психологів - замінили колеги по службі та сім'я.