Гончарі Іраку рятують тисячолітнє ремесло (відео) [ Редагувати ]

Глина проти пластику. Гончарі з Іраку намагаються врятувати своє давнє ремесло. Та чи переможе їхній глечик пластикову пляшку? Дізнаємося з сюжету.

У невеличкій гончарні в давньому іракськомі місті Наджаф кипить робота. Це невисоке муроване приміщення належить відомій династії гончарів. Їхній родинній справі не одне століття.

"Я успадкував своє ремесло від батька, а він - від мого діда. Кажуть, наш рід займається гончарством понад двісті років. Наше прізвище походить від арабського слова "каваз", що означає "глечик", - говорить Адель аль-Кавваз, гончар з Наджафа.

Місцеві користуються глиняним кухонним начинням упродовж тисяч років. У таких глечиках зберігали їжу та воду. В Іраку, одній із найспекотніших країн, задовго до технічного прогресу - вони слугували і своєрідними еко-холодильниками. Глиняні черепки знайшли навіть під час розкопок поселень однієї з найдавніших цивілізацій світу - шумерів. Однак новий час, схоже, обіцяє відправити на задвірки історії ремесло аль-каввазів. Місцеві дедалі частіше віддають перевагу дешевому та шкідливому для довкілля пластику.

"Через поширення пластикових виробів та холодильників, гончарство сьогодні стає непотрібним. Глечиками цікавляться хіба що поціновувачі мистецтва. Колись гончарний круг невтомно крутився цілий рік, а тепер ми працюємо лише кілька місяців. Та і те ніхто не купує", - говорить Адель аль-Кавваз, гончар з Наджафа

Ще один глиняний предмет побуту, без якого важко обійтися на традиційній місцевій кухні - глиняна піч. У цій пекарні щоранку виготовляють сотні хлібців на продаж саме в такій печі.

"Ми від самого початку користуємося глиняними печами. Хліб, випечений у них смачніший, та й піч довше тримає тепло", - говорить Хуссейн Касса, пекар з Наджафа.

Тож тутешні пекарі не хочуть відмовлятися від перевірених часом глиняних пічок. Чим дають надію всій гончарній справі та давнім традиціям, що зберігаються від часів шумерів.