П'ять років без Криму: як люди оцінюють життя на анексованій території? [ Редагувати ]

5 років без Криму. Саме в ці дні 2014 Росія провела на півострові фейковий референдум та анексувала нашу територію. Відтоді - законно потрапити до Криму можна лише зі сторони України. Зокрема, через Чонгар. Наш Ігор Левенок цього тижня працював саме там. Аби подивитися, як співіснує окупований півострів із материком. І як самі люди оцінюють життя на анексованій території?

Ось він, такий близький і водночас далекий Крим. П'ять років анексії. Змінилося багато. Щороку потік людей з материкової України до півострова зменшується десь на двадцять п'ять відсотків. Таку тенденцію фіксують прикордонники. Кримчани можуть потрапити до України тільки пішки і тільки з українськими паспортами. А там вже зовсім інший мир - руський. З рублями, агентами ФСБ та воєнщиною. І це, зовсім не сприяє підтриманню зв'язків з тимчасово окупованою автономією.

Пункт пропуску Чонгар. Жодних черг. Перетнути межу Херсонської області з Кримом швидше пішки. Приблизно за півгодини. Паспортний контроль. І кілометр пройти до маршрутки, яка везе пасажирів до пункту пропуску окупаційної сторони. Машини їздять. Тільки легкові, переважно, на українських номерах.

"Здебільшого Запорізька область, Днепропетровська, Харківська і Донецький регіон. Одяг, засоби гігієни і, можливо, продукти харчування на період поїздки", - говорить Анна Диганова, в.о. начальника відділу митного оформлення "Чонгар".

"Тобто воно все йде до зменшення, якщо влітку 14 це було майже 400 тисяч за червень, липень, серпень. То вже через рік, через два ця цифра становила вже  170 тисяч, тобто воно постійно зменшується", - говорить Мирослав Стецюк, заступник начальника Бердянського прикордонного загону.

Більшість кримчан геть не говіркі. Від камери сахаються. Або ж розповідають, що в них усе гаразд. І наче виправдовуються.

"Вот я езжу к детям, нормально все и тут хорошо и у нас там хорошо. Мы ж к этому не шли специально, просто так сложилась ситуация".

Ті, хто наважуються говорити про реалії в Криму, просять не показувати обличчя. Бо ж ФСБ, м'яко кажучи, не любить тих, хто не задоволений життям на окупованому півострові.

"Не совсем то, что ожидали. Много разочарованных. Многие жалуются, что при Украине было лучше, даже те, которые там бегали по барикадам. У людей землю забирают. У меня там дачные участки позабирали".

Чим ближче до Криму, тим гірше наша камера записує звук. Працюють радіоглушники окупантів.

"А продукти, зарплати і пенсії? Ви отримали те, що хотіли? - Дулю ми получили".

"Саме тому набуває поширення тенденція виїзду з Криму в трьох напрямках - на територію материкової Росії, материкової України і на захід", - говорить Сергій Данилов, політичний експерт.

На "Чонгарі" ми зустрічаємось із цим чоловіком. Михайло Новосельцев - за національністю росіянин, родом - із Криму. До 2014 жив у Джанкої. Працював журналістом. Та анексія докорінно змінила його долю.

"По этому мосту я до такой степени много раз ездил еще при Украине. А вот уже пятый год я только до моста могу дойти".

Зараз Михайло до Криму нев'їзний. У серпні 2014 він пішов захищати Україну. Воював на Донбасі і там навіть потрапив до об'єктива "Подробиць". Михайло був командиром обслуги реактивної установки "Град". Тоді навіть його родичі не знали, що він на фронті. Сказав: поїхав у довге відрядження.

"Почему вас в плен не берут, вот артиллеристов и реактивщиков, говорят что не берут. Потому что мы самый большой урон наносим. Это самое большое и эффективное оружие, которое применяется в этой войне".

"- А родственники у вас там остались? - И брат, и сестра, и племянники, и могилы родителей. Все там в Крыму".

Вибір Михайла родичі не зрозуміли. Тож війна з російським агресором розділила його навіть із братом-близнюком. Той залишився в Криму.

"По Viber, интерестно конечно как он там поживает, но отношения у нас чисто такие, бытовые", - розповідає Михайло Новосельцев, переселенець із Криму.

А Михайло Новосельцев оселився на Херсонщині. В Генічеську. Очолює місцеву організацію ветеранів АТО. Це - урочистості до дня українських добровольців. Михайло - має слово.

"Я хочу, чтобы вот дети поняли одну самую главную задачу в жизни своей - не думать о себе больше, чем о стране. Страна ваша, она вас растит, она вас воспитывает, она - ваше будущее".

Нині чоловік підтримує зв'язок зі збройними силами. Займається волонтерською діяльністю.

"Никогда я не думал вообще, что с армией вообще моя жизнь будет связана хоть чем-то. Я вообще считал, что Збройные силы не нужны - это лишняя трата денег. Есть спецслужбы, есть полиция, но видите как, я ошибался", - говорить Михайло Новосельцев, переселенець із Криму.

У Криму в Михайла залишився великий будинок. Майже 130 квадратів. Зводив його власноруч. Закінчив у 2013. Пожити не встиг.

"Уезжая из Крыма, я в принципе уже знал, что последствия будут в принципе необратимые".

Зараз чоловік винаймає маленьку квартиру в цій п'ятиповерхівці. Поруч має свій клаптик землі. Ділянку отримав як ветеран. Однак за це довелося судитися.

"Ну вот зачем тебе земля здесь, мол ми геничане, и то не все землю имеем здесь. Почему мы тебе должны ее давать. Вот такое было отношение".

Та попри негаразди, Михайло тут планує збудувати власне житло. Перші цеглини вже привіз.

"Постараюсь, дано же как то жизнь начинать с начала. Дом не большой будет, вот здесь кухня, две комнаты и там мансарду думаю поставить".

Чоловік розповідає: клімат тут - майже такий, як у рідному Джанкої. Ті ж степові краєвиди, але поруч море, і головне - тут вільна країна, заради якої Михайло й залишив Крим.

"Ну а хочеться на Батьківщину? Як думаєте, попадете ще коли-небудь в Крим? - Я надеюсь".