Садки. Житлове питання [ Редагувати ]

Вже майже цiле столiття на наших теренах вирiшують житлову проблему. У рiзнi роки - по-рiзному: ущiльнення, комуналки, малосiмейки, горбачовська утопiя вiсiмдесятих... Але попри все вона жива i досi... Донька Людмили Козловської, як i багато сiльських мешканцiв, про власну оселю наразi може тiльки мрiяти. Цiни на житло - астрономiчнi, а на кредит розраховувати - годi, бо нi грошей, нi заможних родичiв за кордоном у неї немає... Тому єдиною можливiстю отримати власну оселю для неї є рiшення мiсцевої влади про виделення їснуючого, але кинутого хазяївами будинку.

Людмила Козловська, мешканка села Садки: "Есть. Пустует. Гниет. И голова вдоль нее ходит и смотрит. Я говорила с ним о ней. Но он говорит, что не знает хозяина. Я говорю, вы же должны заботиться о молодых. Он говороит: я не знаю".

Проте, за цю хату хазяйка справно платить, хоча вона i не приватизована. Тому i виникає питання: що робити?

Людмила Козловська: "Эта квартира дяди мужа. Они построили себе дом. А эта старенькая осталась. - Какие здесь условияi - Пол проваливается. Этот дом наклонился, печь в землю села. А как буря - так страшно. Я начала заботиться, но как раз вы приехали".

Людмила Козловська ще у далекi радянськi часи, як молода спецiалiстка, могла спадiватися на отримня квартири на селi. Вона була впевненою у собi тому i не залишилася без житла. Тут, у Садках, що на Житомирщинi, i народилася її донька. Можливо, вони i жили б разом, але дiвчинi сподобався сiльський юнак. Через деякий час у молодого подружжя народилося немовля. Вiдтодi i постало питання про окреме житло.

Людмила Козловська: "Я уже хотела ехать в администрацию за помощью. Все трое живут на одной пенсии. Его родители не могут им помочь. А что я могу помочь!

У Людмили п'ятеро дiтей.

Людмила Козловська: "Я стараюсь, но не могу помочь детям. Муж идет на пенсию, может, легче будет. Нет своего жилья. Я думаю в госадминистрацию поехать. Молодая семья - им еще жить и жить".

Жiнка каже, що вона чула про Фонд сприяння молодiжнобу житловому будiвництву, проте не знає, з чого почати: "Я знаю, на 15 лет молодым дают. Может, им понемного бы помогали..."

Валерiй Омельчук, голова Держфонду сприяння молодiжному житловому будiвництву: "Для того, чтобi получить льготный кредит, они должны получить справку сельсовета о необходимости улучшения жилищных условий. Или они могут взять кредит с погашением процентной ставки... или строительство нового жилого дома. И таких случаев очень много".

Отож, варiантiв у доньки Людмили Козловської цiлих два.

Валерiй Омельчук: "Что касается сельской местности, то есть дополнительная льгота для молодых семей, которые постоянно проживают в сельской местности. Для них есть еще дополнительно 25% погашение кредита..."

Проте, на селi мало хто знає, куди звертатися по допомогу.

Валерiй Омельчук: "Как всегда все упирается в финансы. У нас есть 25 региональных отделений. И для того, чтобi получить кредит, надо добраться до областного центра и попасть в региональное отделение".

В багатьох областях України Держфонд спiвпрацює з представництвами Мiнiстерства у справах молодi та спорту - туди можна звернутися тим, хто не має можливостi по декiлька разiв добиратися до обласного центру - безпосередньо у фонд - там можна отримати першу консультацию щодо офоромлення кредиту".

Валерiй Омельчук: "Сколько молодежи работало в колхозе... Если бы наше начальство было заинтересовано. Но никому это не надо... Тут уже молодые трактористы повыучивались. Женщины могут работать на хмелю. Но приезжают с Западной Украины - им зерном платят".

А поки сiм'я Людмили Козловської своєї оселi немає. Теоретично, вони можуть зiбрати можна. Якщо зарплата - пiвтори тисячi гривень на мiсяць, то рокiв за 15 набереут необхiдну суму. Але для цього треба знайти високооплачувану роботу. Звичайно, не у селi. Принаймнi, якщо таку i знайдеш - то разом з сiм'єю доведеться добряче затягти пояси - i взяти кредит у якомусь банку пiд невеликi вiдсотки. одначе й тут потрiбна хоч якась готiвка: перший внесок становить приблизно четверту частину вiд вартостi житла. А що кредит небезпроцентний - то за 15 рокiв ви сплатите банковi вартiсть ще двох квартир - у виглядi вiдсоткiв i в залежностi вiд форми самого кредиту.

Валерiй Омельчук, голова Держфонду сприяння молодiжному житловому будiвництву: "С субсидированием за счет государства процентной ставки получение кредита для молодой семьи становится еще проще. Сегодня 22 банка принимают участие в нашей программе".

Як слiд розумiти зi сказаного, ранiше комерцiйнi банки отримували свої прибутки не за рахунок чесного оприлюднення вiдсоткової ставки по кредиту, а за рахунок прихованих вiдрахувань клiєнта - тобто того, хто придбав житло за програмою фонду. Додатковi вiдрахування клiєнтiв на банкiвськи рахунки була рiзною: вiд сплати грошей за непотрiбну страховку до щомiсячної плати за правом користування наданiм кредитом. Проте, як стверджує Валерiй Омельчук, новi банки - тобто тi, хто приєднався до програми нещодавно - зобов'язани вести чесну гру. Нажаль, ця норма наврядчи буде стосуватися тих, хто вже отримав кредити.

Валерiй Омельчук: "Наш опыт работы показал, что банки прячут свои интересы. Мы предусмотрели в договорах эти пункты. Банки должны показывать свои интересы".

З самого початку, коли Людмила Козловська почала боротися iз житомирською владою за право на житло для своєї доньки, вона не вiрила в справедливiсть, а перш за все в те, що їй вдасться вибороти правду.

Людмила Козловська: "Не любят таких, но как хотят... Сейчас надо за правду боротьтся, потому что мир построен на лжи. Бедного человека не считают за человека. Придешь в какой-то кабинет, сказали "нет" и ушел себе".

Людмила розповiдає таку iсторiю: коли декiлька рокiв тому вона працювала у мiсцевому колгоспi, раптом захворiло її дитя. i нiхто - анi голова, анi бухгалтер виробництва не схотiв допомогти жiнкi. i лише, коли лiкарi "Швидкої" привезли її до лiкарнi, у колгоспного керiвництва знайшлися декiлька гривень на простенькi лiки.

Людмила Козловська: "Вот так с плачем, с боем - ту копейку, которую заработал... Приехала проверка проверять зарплату. Он сразу просил переписать свою зарплату на меня. Было такое, рассказывали люди".

Вона хоче, щоб до неї в село приїхала київська комiсiя i перевiрила стан справ у мiсцевому колгоспi, де вона колись працювала.

Людмила Козловська: "Если бы тут в колхозе платили деньги... Надо взять кредит. Люди бы работали тут, на месте. Можно было бы и строиться. А так на тебя смотрят так, нужен ты или нет...

В 2005 роцi Держфонд сприяння молодiжному житловому будiвництву вже видав понад 12000 кредитiв, що якi молодi люди отримали за рахунок компенсацiї вiдсоткової ставки банкiв. Ще 2000 людей стали власниками нових квартир, отримавши вiд держави безвiдсотковi кредити. i, якщо до кiнця року на українському фiнансовому ринку не станеться нiяких несподiванок, то фондом буде оформлено вп'ятеро бiльше кредитiв, нiж року минулого.

Валерiй Омельчук: "Мы разработали и внесли в Кабинет министров предложение, которое направлено на улучшение молодежного кредитования ".

Проте, Людмила Козловська все ще очикує вiд мiсцевої влади вирiшення її питання.