Жителі Волині потерпають через закритий кордон з Білорусією [ Редагувати ]

Українсько-білоруський кордон на замку. На Волині жителі прикордонних з Білорусією сіл страждають через закритий пішохідний прохід. З 2013 року на Ратнівщині призупинили рух автомобілів й пішоходів на пункті пропуску.

Чому й досі його не відкрили - розбиралася Сніжанна Сидорук.

"Ото за корчами - то вже кордон. Стоїть вже знак. Вже білоруський знак стоїть".

На відстані "витягнутої руки" до кордону розташоване волинське село Гута. Тут проживають більш як півтори тисячі людей. Чи не у кожній хаті мають родичів у Білорусі. У Сергія Свіржевського у сусідній державі живуть дві доньки та дев'ятеро внуків.

"Доводиться цілу добу добиратися, щоб внуків побачити. То я не знаю, що таке, то неподобство! Держава не думає за народ нічого", - обурений Сергій Свіржевський, житель села Гута.

Раніше люди могли їздити до Білорусі через пункт пропуску "Гута - Отчино". Але 6 років тому його закрили. Ніби-то через свинячу чуму в околицях.

"Причина була надумана. Просто ті пункти треба було закрити - менше проблем для прикордонників, для інфраструктури нашої-їхньої", - говорить Валерій Свіржевський, голова Заболотівської ОТГ.

Закривали тимчасово, а вийшло - на роки. Пункт пропуску існує лише на карті. З української сторони дороги немає . Прикордонники несуть службу у дерев'яному "вагончику" - без електрики, води й каналізації. Нікого на ту сторону не пропускають.

"За цим лісом вже село, вже Білорусія. Отут мої живуть свати і я не можу добратися, три кілометра до сватів".

Кілька років тому тут почали будувати новий пункт пропуску. Проклали 700 метрів дороги та звели кілька стін, на цьому будівництво забуксувало. На все це витратили аж 6 мільйонів гривень.

"Поставили будівлю, щоби були там прикордонники. Вона не добудована. Воно зараз ще за рік, за два розвалиться і все". - говорить Микола Свіржевський, в.о. старости села Гута.

Аби відвідати родичів у Білорусії, селянам доводиться об'їжджати майже за сотню кілометрів. Дорога - вщент розбита.

"Прямо, прямо - 19 кілометрів і хорошої дороги там вже нема нічого, так як раніше їздили, а об'їжджати - так. як ото на Заболоття".

"Там діти. Діти, внуки і правнуки", - бідкається Марина Миколайчук, жителька села Гута.

Сьогодні у Марини Миколайчук велика радість. Найстарша правнучка нарешті приїхала з-за кордону.

"Иногда машиной, иногда поездом. Деревня Дворище Малоритский район", - розповідає Софія Боговід, правнучка.

Приїздять не часто - бо їхати довго. Пункт пропуску "Гута - Отчино" можна перетнути лише двічі на рік - на новорічні та пасхальні свята. Та й то лише пішки. У Гуті не знають, скільки ще держава триматиме людей у такій блокаді. Але просять владу звернути увагу на тих, чиї сім'ї розділив закритий кордон.

"Так хоч би як, - піший би пішов".