"Голод, обстріли та допомога військових": як живе психоневрологічний диспансер на лінії фронту [ Редагувати ]

Щодня десятки обстрілів. Новини з Донбасу однакові кожного тижня вже давно. Але ось що неоднакове те, як люди виживають поруч із фронтом. Наш військовий кореспондент Руслан Смєщук знайшов тих, кому, певно, найскладніше. Це пацієнти психоневрологічного диспансеру, який розташований фактично на лінії зіткнення. Як цим людям вдалося не просто вижити, а стати осередком людяності. Далі його репортаж.

Прифронтове селище Нижнє. Воно ніби відрізане від світу Сіверським Донцем та розбитими дорогами. До лінії фронту звідси якихось 5 кілометрів. На вулицях сліди боїв та обстрілів. Побиті будинки, дірявий, ще радянський, асфальт.

Серед суцільної розрухи виділяється ось цей комплекс будівель. Місцевий психоневрологічний диспансер. За іронією, він тут оаза нормальності, посеред спотвореної війною божевільної реальності. А ще - осередок людяності й милосердя.

"Я всю жизнь прожила здесь, как я могу бросить? Мы к ним привыкли, и они к нам привыкли. Ну тяжело... но все было нормально. Организованно. Тут даже когда ночью в подвалы спускались - у нас четыре санитарки дежурили и медсестра. И сторож. Вот все вместе помогали друг другу".

У диспансері понад півтори сотні пацієнтів. І зараз лікарня має дуже непоганий вигляд. Що ззовні, що в середині. Це один із десяти таких закладів, що залишилися на підконтрольній території Луганщини. Ще дванадцять в окупації. Проте на початку війни тут усе було набагато гірше.

"Страшно было, мы прятались в подвалах. Мы днем опускались. Два часа, три часа сидели", - говорить Олена Посохова, пацієнтка психоневрологічного диспансеру.

Село часто накривало вогнем. Зараз мене ведуть у підвал - головний прихисток пацієнтів та персоналу під час бомбардувань.

"Это тот подвал, бомбоубежище, где мы пережили самые трудные дни. Здесь было много стульев, запас воды и продуктов".

Люди тут сиділи днями. Цей підвал із міцних бетонних блоків розділений на кілька секцій. Ось тут перебували пацієнти, які не могли ходити.

"Тут ложили матраці на пол, для лежачих. Ну и сначала паниковали, а потом знали дорогу. Чуть начинает стрелять - мы в подвал. И пока санитарки занимаются теми кто плохо ходит, те кто быстро бегают бежали сюда".

А ще тоді під час активних боїв адміністрація закладу намагалася вивезти бодай частину пацієнтів на мирну Україну.

"Ми обзвонили всіх родичів, но ніхто з родичів забрати своїх рідних на время цього конфлікту своїх рідних", - говорить Тетяна Осьміна, директорка психоневрологічного диспансеру.

А в когось із пацієнтів можливо, й не залишилося родичів. Це сорокарічна дівчинка Ліда. В цієї на вигляд дорослої жінки свідомість 5-річної дитини. Вона грається ляльками й по-дитячому щиро чекає на тата. Ось уже 5 років. Сама Ліда з фронтового Золотого, де бої точаться й до сьогодні. До війни в неї був батько, який іноді забирав її додому.

"Він її провідував, до війни провідував. Потім звёязувався по телефону, а потім зв'язок обірвався. Вона показує - хочу додому. А ми говоримо, як закінчиться війна - обязательно поїдемо до дому", - говорить Тетяна Осьміна, директорка психоневрологічного диспансеру.

Війна - обірвала не лише родинні зв'язки. Влітку 2014 пацієнти диспансеру ледь не померли від голоду. Бо схеми життєдіяльності закладу були зруйновані.

"Все остатки, которые у нас были, доедались, а новые не завозили сделали клич, у нас сельская местность. Снесли кто что мог, картошку, капусту, морковку и готовили потом связались с гуманитарными организациями. И военные на блокпостах отдавали. Говорят, нас снабжают - мы поделимся с вами", - говорить Тетяна Осьміна, директорка психоневрологічного диспансеру.

Фінансування відновилося, але заклад дуже залежить від допомоги донорів. Приміром, памперси на одного лежачого пацієта коштують півтори тисячі гривень на місяць. А таких пацієнтів тут три десятки.

Саме такі памперси, а ще одяг, засоби гігієни та медичне обладнання в диспансер привезли військові. Це гуманітарна ініціатива проекту - "Допомога Схід", заснована колишнім командувачем ООС Сергієм Наєвим.

"Допомога до нижнянського диспансеру надійшла цільова. Саме та що потрібно. Надходження допомоги передувало вивчення ситуації. Замовлення необхідного - які сьогодні надійшли із Франції завдяки нашим партнерам", - говорить Борис Кутовий, координатор проекту "Допомога Схід" .

Тож зекономлені гроші в диспансері зможуть витратити на інше. Приміром, купити картоплю, яка цьогоріч значно зросла в ціні і вже не вписується в планований кошторис бюджетної лікарні.