Життя після війни: як в Україні та Ізраїлі борються із посттравматичним синдромом [ Редагувати ]

Вижити в мирному житті. Це завдання, з яким тисячі бійців, загартованих у боях, впоратися не можуть. Депресії, напади агресії та насильства і самогубства. Люди з посттравматичним синдромом після війни це проблема, без перебільшення, державного масштабу.

У цивілізованих країнах, громадяни яких беруть участь у бойових діях, існують спеціальні програми з реабілітації. На це не шкодують бюджетних грошей. А що ж відбувається в Україні на шостому році війни? Ігор Левенок та Сергій Ауслендер - про те, як допомагають бійцям у нас та в Ізраїлі.

На війну легко потрапити. До неї важко звикнути. Але ще важче звідти повернутися. Тілом ти вдома, а думками у бою. Як учасники війни на Сході України адаптуються до мирного життя?

Санаторій "Мошногір'я" на Черкащині. Типова радянська споруда зведена ще у 1981 році. Час тут ніби зупинився. Цей заклад, до речі, один із небагатьох в Україні, потрапив до переліку суб'єктів, де надають послуги з психологічної реабілітації ветеранам війни на Донбасі.

Будівля, яка не знала капітального ремонту. Опалюється дровами, яких тут вдосталь. Довкола мальовнича природа. Санаторій розташований серед лісу. Основний контингент - пенсіонери. Пільговики, відпочинок яких забезпечує соцстрах. Є спортзал, танцювальний майданчик і навіть кінотеатр. Атмосфера епохи "розвинутого соціалізму".

Це Віталій Литвиненко. Показує свої апартаменти без претензій. Номер на двох зі спільним санвузлом і маленьким балконом. Тут чоловік житиме вісімнадцять діб. Саме стільки держава дбатиме про його психічне здоров'я. Віталію - 58 років. На сторінках його військового квитка вже немає вільного місця. Він учасник трьох воєн.

"Чотири контузії і поранненя. - Скільки? - Чотири", - говорить Віталій Литвиненко, учасник бойових дій.

Віталій родом із Черкащини. Строкову службу проходив в Афганістані. Тисяча дев'ятсот вісімдесятий - вісімдесят третій. Бойові дії там уже були в розпалі. 

"Баламергат, Мургаб, Герат, гератська провінція, перевал".

Після армії одружився. Народилася донька. Дружина з Росії. Тож там лишився й жити. У 96-му бойові дії починаються в Чечні. Віталія з "афганським" досвідом одразу забирають на Кавказ. Із російської армії чоловік звільнився вже полковником запасу. 

"Командував сводним бойовим отрядом під Шалі, ранило там", - говорить Віталій Литвиненко учасник бойових дій.

Україна. Держава, за яку воював Віталій, вчинила агресію проти його Батьківщини. Тож у серпні 2014 чоловік повертається додому.

"Ну і шо, що я жив у Росії. Я кожний день думав за Україну, каждий божий день. Тут же мати похоронена. Батько, брат старший".

Віталій Литвиненко іде добровольцем до батальйону "Азов". Бої за Маріуполь. 2015 рік - уже в лавах Збройних сил України, як старший сержант, бере участь в обороні Станиці Луганської. Кулеметник ДШК. І розрив сімейних стосунків. Бо колишня дружина та дочка не зрозуміли його патріотичного вчинку.

На Донбасі Віталій отримує ще дві контузії.

Щороку в Мошногір'ї психологічну реабілітацію проходять щонайменше тридцять ветеранів АТО-ООС. Є урядова постанова. Вона передбачає: реабілітація - не більше ніж 18 днів. На все про все 11 тисяч гривень за бійця.

"Совок, да условия совкові але відпочить і душою і тілом там можно і не погано", - говорить Руслан Чикало, директор департаменту соціального захисту населення Черкаської ОДА.

Для тіла чотириразове харчування та різноманітні процедури, для душі - активне дозвілля й зустрічі з психологом.

"Ми назначаємо для них ванни з валеріаною, це якраз вони обладають седетивним ефектом, кабінет ароматерапії ми зараз подивимося, з ароматичними маслами також воно заспокоює нервову систему", - говорить Віктор Гулий, головний лікар санаторію "Мошногір'я".

Пані Наталія психолог у санаторії. А поза роботою парафіянка церкви. Допомагає колишнім бійцям подолати душевні страждання.

"Я пропоную їм, тобто потрібно виміряти рівень депресії, рівень тривожності, для того є спеціальні методики", - говорить Наталія Гурець, психолог санаторію "Мошногір'я".

Та вісімнадцяти днів замало для психологічної реабілітації. Вистачає хіба на діагностику. Хлопці їдуть додому й нерідно шукають розраду в чарці.

"Що нам потрібно, розвивати свою психологічну службу, переймати досвід більш досвідчених країн. Напирклад Ізраїля, США формувати свій безпосередньо досвід", - говорить Наталія Гурець, психолог санаторію "Мошногір'я".

Це Ізраїль. Борис строкову службу проходив у Лівані в 2006. В запеклому вуличному бою - через помилку коригувальника - їх накрила своя артилерія. На очах загинули кілька товаришів. У Бориса пораненення та контузія. Діагноз - посттравматичний синдром - йому поставили одразу. Курс реабілітації почали ще в госпіталі.

"Перед выпиской ты обязан увидеть военного психиатра. Обязан. Без этого тебя просто не выпишут из больницы. Он, опять же, единственный человек, который решает насколько все плохо и если да, то начинать сейчас или ты в состоянии продолжать нормальную жизнь", - говорить Борис Сигал, учасник бойових дій.

Поганий сон та апетит, панічні напади й жахіття, агресія. Реабілітація Бориса триває й донині. Вже 13 років. Регулярні відвідування психотерапевта. Препарати, лікувальна марихуана та інші речі, які допомагають відволіктися від нав'язливих спогадів.

"Но всегда находишься на учете, ты обязан. Не важно. Они видят в тебе продвижение они могут устроить встречи раз в две недели, раз в месяц, но это останется на всю жизнь", - говорить Борис Сигал, учасник бойових дій.

Олександр Гершанов міжнародний експерт у роботі з травмою. Зараз він активно співпрацює з українськими колегами. Певен - людина сама з таким станом не впорається.

"Это всевозможные терапевты, медицинские какие-то утверждения, это клубы, где человек чувствует себя среди своих и тоже получает там поддержку", - говорить Олександр Гершанов, психотерапевт.

Посттравматичний розлад буває гострий і хронічний. Перший трапляється одразу після події. З таким впоратися легше. Гірше другий він може наздогнати через роки.

"И во время обстрелов, и во время боевых действий, офицеры душевного здоровья, они есть в армии, стараются оказать помощь сразу на месте в течение первых часов", - гвоорить Олександр Гершанов, психотерапевт.

Утім, річ не в технологіях, вони давно відомі, каже фахівець. Корінь у системі. Її головний принцип держава відправила людину на війну, отже, повинна про неї піклуватися.