Суворі часи коронакризи: як цей період переживають українці в місті і в селі [ Редагувати ]

Конституційний суд отримав дуже дивне запитання від депутатів. Просять дати визначення словосполученню "гідні умови життя" в тексті преамбули до Основного закону. Здавалося б, ну що в цьому може бути незрозумілим? Але йдеться про конкретику.

Чи означають ці слова, що держава юридично зобов'язується забезпечити такий рівень життя, щоб його можна було назвати гідним? Коли Конституційний суд надішле відповідь - сказати складно.

Ну а наразі більшість українців живе так, що належними ці умови точно не назвеш. Людям доводиться заощаджувати на всьому. А особливо зараз, у часі коронакризи. Тож як цей період переживають люди в місті і в селі? Феруза Бегматова і Сергій Бордюжа порівнювали.

Від зарплати до зарплати. Саме так жили і живуть більшість українців. Та зараз - через карантин - навіть мінімальна зарплата для багатьох стала розкішшю. Бо роботу люди просто втратили.

За даними служби зайнятості, безробітних зараз близько трьохсот тисяч. Та це лише офіційні дані. Насправді, це кілька мільйонів українців. І деякі з них приховано безробітні.

Дарія Михайлишина, економістка:

Это люди, которые не были официально уволены, но они не получают зарплату или получают ее не в тех объемах, которую получали до карантина, либо их отправили в неоплачиваемый отпуск.

І тепер, за даними того ж таки Держстату, кожній третій сім'ї бракує грошей на найнеобхідніше. Тож як змінилися витрати українців під час пандемії. І для кого карантин став кризою, а для кого можливістю?

Во время карантина работы у нас меньше не стало, ее стало намного больше.

Це Анна Аніщенко. Працює в столиці у великій косметичній мережі. І добирається на роботу на службовому авто з особистим водієм.

Мы живем в Белой Церкви, очень любим этот город, но работаем я и муж не в Белой Церкви. Я езжу на работу в Киев, каждый день 80 км на север, а он работает в Умани - каждый день 120 км на юг, а вечером встречаемся дома.

Пандемія застала Анну на посаді менеджера по роботі з персоналом. В її компанії планувалося масове скорочення, та Анна вирішила інакше. Вона зберегла персонал та знайшла людям роботу в інтернет-продажах. А саму жінку підвищили.

Так карантин допоміг сім'ї Аніщенків заробляти більше, а витрачати значно менше.

Анна Аніщенко, виконавча директорка компанії:

Потому что не было возможности тратить, намного меньше покупали обновок детям, меньше расходов было, вот те, которые у нас связаны с работой: командировки, транспорт и совершенно исчезли растраты на отдых.

Не витрачають грошей на подорожі тепер і в родині Мікулових.

Анна Мікулова:

С семьей мы путешествуем немного реже, 2-3 раза в год, но сама я путешествую раз в 2-3 месяца.

Мати - Олена Мікулова майже 20 років успішно працювала у галузі, яку карантин просто розчавив.

Олена Мікулова, менеджерка з туризму:

Я работаю менеджером по туризму. За эти 17 лет такого кризиса вообще и даже представить было сложно.

Та чоловік Олени - спеціаліст з інвестування і планування сімейного бюджету.

Сергій Мікулов, спеціаліст із інвестицій:

20-30 процентов своего дохода мы стараемся переносить на будущее, инвестировать, потому что знаем, что надеяться в первую очередь нужно на себя.

Саме цей принцип і врятував родину в кризовий час. Фінансова подушка - плюс карантинна економія.

Мы меньше ходим к друзьям, меньше тратим на друзей, на одежду.

Та ці наші герої - це жителі великого міста. Де і заробітки непогані, і можливостей багато. І де, навіть втративши роботу, можна знайти іншу. А що в селі? Яке і до коронакризи жило в кризі?

Люди тут, як вам сказать, половина без роботи сидять.

Це село Широке, на Запоріжжі. Звичайна молода сім'я Євсєєвих. Живуть у старенькій батьківській хаті. Чоловік працює на місцевого фермера, Олена - домогосподарка. Виховують двох дітей. За тутешніми мірками Євсєєви - середній клас. Зі щомісячним доходом 5 тисяч гривень.

Олена Євсєєва, жителька с. Широке:

Ну от шо літом. Шо зимою він получає одну суму. Ну тільки шо цени ростуть косміческі з цим коронавірусом. Понімаєте. Шо це дуже тяжко. Одіти дитину в школу. І каждий день положити їй шось з собою. Ну, очень тяжело.

Город - а це зо два десятки соток - уже давно не годує. Жінка каже, земля геть виснажена.

Тут кабачки були. То що осталось в мене там 5 штук лежать. Кукурудза ось. Яку ми самі лупаємо з чоловіком. Чи со свекрухою. Отут картошка була ділянка у нас. Яка не уродила ж, яку ви бачили, в мене 4 ящика її.

Тож майже всю городину доводиться купувати на базарі. А до нього треба їхати, за 12 кілометрів до райцентру. Автобусом. Бо машини в них немає, лише позичений поламаний велосипед.

Олена Євсєєва, жителька с. Широке:

Тяжело добираться туда. Даже скупиться, те ж елементарне - продукти. Це нанімать машину і їхать скупляться. У нас нет. Магазин у нас єсть. Берем тут. І в долги просто шо влазимо. Тут половину набраєшься в долг. Чоловік получа зарплату. Ми її половину относимо.

Олена хвилюється, якщо карантин посилять, виживати буде ще складніше. Бо село залишиться відрізаним від світу. А родина ще навіть не встигла запастися дровами на зиму.

Тут сіновал у нас. Сіновал, но ми сюда слажуєм дрова. Оце і всьо шо у нас - запаси. Це всі які єсть. Це шо з того году осталося. Шо не іспользовані і всьо.

А ось чим не вельми переймаються - так це, чи буде на столі м'ясо. На подвір'ї бігають і кури, і качки. Годувати їх поки є чим.

До узбережжя Азовського моря звідси 140 кілометрів. Утім Євсєєви там не відпочивали і до карантину. Бо грошей на такі витребеньки, як поїздка на відпочинок нема. Утім, на долю сім'я не скаржиться. Бо і до коронавірусу фінансовий пріоритет був визначений чітко. І витрат на розваги, яких так бракує городянам, у цьому списку не було.

Олена Євсєєва, жителька с. Широке:

Хотіла б взяти дітям кровать. Дуже хотіла б. Ілі двох'ярусну. Ілі такі, шоб в кожного була своя кровать. Дуже хотілося б мені. Но не можем собі дозволити. Потому шо така кровать стоїть 10 тисяч. Без матрасів.