Батьківщина багатьох культур: як різні національності Закарпаття зберігають свої традиції [ Редагувати ]

Закарпаття неофіційно називають мультикультурною столицею України. Тут живуть представники майже ста національностей. І лише уявіть усі вони розмовляють різними мовами. Але, як стверджує наша кореспондентка Мар'яна Мартин, чудово розуміють одне одного. Як уживаються між собою люди стількох різних культур та національностей, як бережуть свої традиції і чим пригощають гостей - дивіться далі.

Агой, буна зіува, лачо дівас, йо напот ківанок - якщо саме так з вами привіталися, але ви не перетинали кордону України, знайте ви в Закарпатті. Адже 20 відсотків населення цього краю становлять національні меншини.

Закарпаття - край мультикультур. І тут нічого дивного: область межує з чотирма країнами Європи і за останні сто років була у складі чотирьох держав: Австро-Угорщини, Чехословаччини, СРСР і, звичайно, України. Тут компактно проживають представники майже сотні нацменшин. Жителі розмовляють різними мовами. Проте розуміють одне одного, товаришують.

Це мальовниче село в горах - Анталовці. Чи не кожен його житель має словацьке коріння. Та звідки тут словаки? Адже до найближчого кордону 35 кілометрів.

Ельвіра Темпель, жителька села Анталовці:

На початку ХІХ століття сюди засилилося декілька словацьких родин якраз для лісопереробки, вони тут пустили своє коріння, і до тепер зберігають свої традиції.

Насамперед - у піснях. Це анталовецький колектив "Камаратки". Українською - подруги.

Володимир Вербовський, керівник клубу в селі Анталовці:

Організовуємо пісні танці, якісь такі пісніші блюда так як підготовлюємося до великоднього посту. зимові маємо словацького бетлегема. Хлопці збираються є такий баран, від одіває такий кожух із барана і ходять всі по селі у кожну хату їм колядують.

А от представники цієї нацменшини проживають майже в кожному районі області. Етнічних угорців на Закарпатті найбільше - понад 12%. На те, що ви потрапили в Угорське село вкаже символіка на офіційних приміщеннях. Поряд із Українським прапором тут обов'язково висітиме угорський.

А якщо ви приїхали сюди, у Велику Добронь, наприкінці вересня, обов'язково майже на кожному обійсті побачите гірлянди з перчиків.

Перець тут вирощують не одне століття.

Бейла Соні, житель села Велика Добронь:

Ось так розрізаю перець і вичищаю насіння в окрему посудину. Потім його будемо сушити. Десь кілограм п'ять будемо годувати для наступного сезону.

Паприкою етнічні угорці забезпечують усю Україну. І саме вона - в основі чи не кожної місцевої страви.

Кулінарія з перчинкою - це про страви закарпатсько-угорської кухні. Хто бодай раз їх коштував - смак точно не забуде, бо ж або обпікся, або закохався на все життя.

Перкельт, халасле, папригаш, бограч, а ще:

Олександр Суханов ресторатор:

Бобгуляш угорський і черке попрікаш з нокедлями. Нокедлі - це типу наших метаних галушків, а бобгуляш, притаманний, різниця його від бограча тим, шо в бограч дається картопля, а сюди ми даємо коренеплоди такі як морковка, корінь петрушки, селера.

Загалом, угорська кухня у світовому хітпараді найсмачніших. З іншими її не сплутаєш. Бо ж зазвичай всі страви червоного кольору, масні й пікантні.

Олена Шиман, жителька селища Солотвино:

А ми приготуємо румунську мамалигу.

Чому її називають еліксиром сили - розкажемо згодом. А зараз знайоммося - Олена Шиман, представниця румунської етноменшини Закарпаття. Живе в Солотвині - селищі де величезні, доглянуті хати та чисті вулиці.

Хата пані Олени - наче невеликий музей. У жінки власна колекція національних румунських сорочок, суконь, жилетів та скатертин. Для нас вибрала свою улюблену сукню - ще бабусину, сторічну.

Олена Шиман, жителька селища Солотвино:

Я сама удівляюся, як жони так уміли, от так вишивать.

Для приготування румунської мамалиги Олена бере кукурудзяну кашу, картоплю й сало.

Олена Шиман, жителька селища Солотвино:

Доки то буде кипіти ми приготуємо сало.

Тим часом, Олена розповідає історію предків.

Олена Шиман, жителька селища Солотвино:

Сколько тут у нас румунів залишилося після того, як уклали кордон, столько там українців. Мій дід помер у Румунії з той сторони, поклали границю, ну. Вони там об'явили, що майте на увазі, що будемо класти границю. Хто хоче з той сторони, а дід був у лікарні, бабушка мала п'ять дітей, куда з діточками. Вона залишила тут, він там помер і не знаємо, де могила.

Куховарити повертається з піснею.

Співає дойна, так називаєтся по румунськи етот жанр такой ладно пойотся, потихеньке так.

Без пісні жінка не береться за жодну роботу. Із нею, переконує, усе вдається смачніше і швидше. За 20 хвилин мамалига готова. Картоплю Олена перетворює у водянисте пюре, а далі засипає два види кукурудзяної муки.

Коли малалига вистигає, Олена розрізає її ниткою. До столу подає із салом.

За словами Олени, раніше мамалигу готували чи не щодня. Адже, вона не лише смачна й корисна, а й доволі ситна страва - дає силу та енергію на цілий день.

А ось традиції та спосіб життя наших наступних героїв - п'ятої за чисельністю народності Закарпаття викликають полярні думки. Закарпатські роми живуть або в бідних таборах, або в розкішних маєтках.

На відміну від стереотипів, які існують щодо ромів, Світлана Адам має дві вищі освіти. І виховує тільки двох дітей. А ще все життя керує музичним колективом, надає юридичні консультації та час від часу їздить на заробітки. Каже: роми - різнобарвний народ. І спосіб життя кожен вибирає сам. Але в усіх ромів є одне спільне.

Світлана Адам, жителька Ужгорода:

Цигани без освіти голодні, грязні, але все одно щасливі. Не беріть всіх циган в одну купу. Ми на Закарпатті такі, там на тій стороні України інші, на європейській стороні теж інші.

А ще роми, за словами пані Світлани, найкращі ворожки. Свій дар передбачення жінка успадкувала.

Світлана Адам, жителька Ужгорода:

Я вмію гадати, але я, як кажуть, не бізнес не, просто гадаю хто попросить.

Просимо погадати... Україні. Що чекає нашу Батьківщину?

Світлана Адам, жителька Ужгорода:

Ми подивимося. Ці карти дуже старі - вони не брешуть. Дивися, багато думків аж до хвороби. Чекає нас велика хвороба Україну. Але тут говориться про те, що всім треба каятися, всім треба успокоїтися жити мирно, один одного любити поважати всіх

Яку б національну меншину не представляли ці люди - всі вони вважають своєю домівкою Україну. І своїй батьківщині бажають тільки найкращого:

Румунської працьовитості. Словацької дружелюбності. Міцного здоров'я, як угорська ерошпішта. Циганського щастя.