Війна на Сході: ворожий безпілотник знову пролетів над Луганщиною [ Редагувати ]

В штабі Операції об'єднаних сил повідомляють про одне порушення умов перемир'я - проліт ворожого безпілотника на Луганщині. Але навіть за таких умов певної деєскалації, вояки на передових позиціях у постійній готовності, адже прилетіти може у будь-яку хвилину. Найкраще про це знають ті, хто на фронті із 14-го, і пройшов всі кола того пекла. Вони - справжня еліта українського війська. Наступний сюжет саме про таких залізних людей.

Найперше, що треба зробити, це дати відсіч, подавити їхні вогневі засоби, щоби захистити і наші підрозділи, і мирне населення, яке зазвичай, в дев'яносто відсотків випадків, потрапляє під вогонь артилерії противника.

Він той, хто знає, як слід розмовляти з ворогом. Із окупантами він ніколи не панькався. Кадровий військовий, десантник Едуард. Його бойовий шлях почався ще тоді, спекотного літа 2014-го під Слов'янськом. Коли бойовики Гіркіна розв'язали війну на Донбасі.

Едуард, військовослужбовець Збройних сил України:

-Ми нанесли вогневе ураження, вони попали на мінний шлагбаум та з ручних протитанкових гранатометів ми знищили ці чотири машини, які через нас проривалися. - І одна лежала в кюветі? - Да, да, да, одна не доїхала. Решта колони пішла в обхід на деякому віддаленні від нас.

Едуард командував обороною блокпоста, через який проривалася частина ворожої колони зі Слов'янська на Донецьк. Бій тривав дві години. Зрештою, противник тут не проїхав. Були втрати й серед наших військових.

Едуард, військовослужбовець Збройних сил України:

Один військовослужбовець загинув, також він був командиром відділення. Його крайня команда була, він побачив танк і сказав: "Гранатометники, підготувати гранатомети!" Бойовиків загинуло тоді, ну то що в нас на блокпості, порядка п'ятнадцяти.

Це було одне з найперших бойових зіткнень армійців із переважаючими силами супротивника. І наші десантники тоді показали - українське військо може дати відсіч.

Едуард, військовослужбовець Збройних сил України:

Потім почалося визволення наступних населених пунктів, таких як Дзержинськ, зараз він Торецьк, там ми деблокували сили третього полку спеціального призначення, які були заблоковані в адмінбудівлі. Потім - Лисичанськ. Там ми перегрупувалися, поповнили боєприпаси і поїхали на Дебальцеве, визволяли Дебальцево.

Едуард зізнається - ворога не раз бачив в обличчя. І неодноразово вступав із ним у ближній бій.

Противник підповзав і близько, і на відстані, і був на відстані вісімдесят метрів, і був упритул на відстані п'ять метрів. Але впритул його застрелив не я, його застрелив мій солдат, а тих що вісімдесят-сто метрів конкретно, десять-п'ятнадцять чоловік, яких ми бачили, то ми їх знищили…

За сім років збройного конфлікту, каже десантник, не раз прощався і з життям.

Були такі обстріли влучні, коли ти знаходишся в окопі і прилітає снаряд п'ять метрів праворуч від тебе, а інший - п'ять метрів ліворуч від тебе. Ти сидиш і відчуваєш ці розриви, які спочатку 100 метрів від тебе, 50, потом 25, а потом 5 і ти думаєш: "Ну все, мій час прийшов."

Едуард нас переконує - поки ворог топче рідну землю, він зброю за жодних обставин не складе.

Рано чи пізно ми їх дотиснемо!