Американська поїздка Зеленського: яких завдань досяг президент [ Редагувати ]

Нью-Йорк: головні підсумки. Цього тижня Володимир Зеленський провів три дні у Сполучених Штатах. Ця американська поїздка була геть іншою, ніж нещодавній візит до Вашингтона. У команді навіть лунали думки - мовляв, "ну нащо їхати, може, обійдемося відеозверненням"?

Утім, коли настав час повертатися до Києва, в делегації це була загальна думка - "добре, що полетіли". А виступ українського президента на високих дебатах Генасамблеї ООН став найпомітнішим та найбільш емоційним. Що відбувалось у Нью-Йорку - ми весь цей тиждень щодня повідомляли в "Подробицях". А зараз мій колега Дмитро Анопченко проаналізував, які завдання ставив перед собою президент? І чого досяг? Далі - його репортаж.

Цю частину Мангеттена, ближче до першої авеню й будинку Об'єднаних Націй, місцеві цього тижня, як могли, намагалися уникати. Не пройти (територія на кілька кварталів перекрита й доступна лише для преси та делегацій) і вже точно не проїхати. Тиснява - страшенна; для кортежів перших осіб ще тримають бокову смугу, решта - можуть будь-якої хвилини зупинитися (й надовго) в очікуванні, поки до будинку проїде, наприклад, Джо Байден.

Його особиста присутність (а президент Америки завжди відкриває перший день Високих дебатів, тож Байден вирішив від цієї традиції не відступати) і стала однією з причин, чому інші світові лідери вирушили до Нью-Йорка. Все просто: якщо між країнами стратегічні відносини, проігнорувати сесію за участю американського президента - неправильно й некоректно. Та й почути про новий курс Америки краще не з новин, а особисто.

Джо Байден, президент США:

Ми будемо захищати наших союзників і наших друзів; будемо протидіяти спробам сильних держав тиснути на слабші країни: чи то намагання силою відібрати територію, чи то економічний тиск, чи то експлуатація або дезінформація. Але ми не прагнемо, повторю ще раз, ми не прагнемо нової холодної війни.

Тим більше, що теоретично був шанс і на коротку особисту зустріч: за протоколом у рамках Генасамблеї президент США щороку проводить урочисту вечерю для гостей, коли кожному тисне руку й коротко спілкується. Але саме цього року через коронавірус усе це скасували. Як і інші обіди, прийоми та вечірки. Тому замість них у розкладі лише "зустрічі на полях".

У Зеленського - це "джентльменський набір", перелік, якому кожен глава держави позаздрить. І голова Єврокомісії, Урсула фон дер Ляєн.

Із нею говорили про транспорт та енергетику, зокрема наслідки запуску другого "Північного потоку".

Із Борисом Джонсоном - теж дискусія про російський газогін (Зеленський назвав його "геополітичною зброєю Росії"). А ще - про безпекову ситуацію в Чорному морі й допомогу британців у зміцненні українського флоту. Схожа розмова - із генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом.

Україна просить збільшити кількість військових кораблів країн Альянсу в Чорному морі й розширити програму спільних навчань. А ще - Київ прагне зрозуміти, як надалі вибудовувати співпрацю з НАТО, використовуючи статус "партнера з розширеними можливостями" і все ж таки маючи на меті повноправне членство.

Володимир Зеленський, президент України:

Я вважаю, що Україна не перебуває в глухому куті щодо членства в НАТО. Я вважаю, на сьогодні ми бачимо, як розгортаються події США, особливо в оборонних процесах, контрактах. І США з ЄС. Не все так спокійно, Україна не в куті.  А нарешті може спокійно говорити, що без України - НАТО буде слабкішим. Це вже видно. І це вже буде вибір країн Альянсу, чи хочуть вони мати потужний альянс, потужне НАТО і захищати народи альянсу. Особливо маленьких країн, які вступаючи до НАТО, дуже вірили в такий захист. Ми в цьому напрямку одна з пріоритетніших країн. І далі вибір за Альянсом.

Але двосторонні зустрічі - все ж радше "приємний бонус" перебування в Нью-Йорку. Головне, для чого сюди летять перші особи, - це ООНівські зустрічі й промови. Це теж правда - Організація часто забюрократизована й нерішуча. Але це аж ніяк не означає, що вона недієва. Україна, наприклад, просить зараз Об'єднані Нації (і Зеленський говорив про це з Антоніу Гуттерешем) налагодити гуманітарну допомогу на Донбас і у прифронтову зону.

А ще - передав генсеку (копії також отримали і Столтенберг, і Джонсон) список із 450 українців, яких утримують на тимчасово окупованих територіях і в Росії, з проханням допомогти у звільненні. Фінальною ж крапкою став виступ з трибуни Генасамблеї. І тут на політиків старої школи чекав сюрприз.

Востаннє так багато критики на адресу організації лунало два роки тому - від Ґрети Тунберг.

Але ці слова, які довго потім перепощували в соцмережах, усе-таки сказала просто дівчинка, та ще й у кулуарах. А зараз - це каже президент держави, яка, до того ж, була однією із засновниць Об'єднаних Націй.

Сьогодні ООН, як супергерой на пенсії, який забув, що він міг зробити. Він вважає себе тягарем, слабким, кволим, непотрібним дідом, життя якого минуло марно.

Спічрайтери глав держав завжди дотримувалися негласних правил - як ця промова має бути написана. Цього разу від усіх них відступили!

Володимир Зеленський, президент України:

Ми діємо не як лідери, а як політики. Які бояться, що колись людство запитає про все це. І лишають собі шлях відходу, а ми нічого вам і не обіцяли. Ми не обіцяли подолати голод, ми сказали, що докладемо усіх зусиль для подолання. Ми не обіцяли, що здолаємо зміну клімату. Ми обіцяли активізувати нашу взаємодію для подолання зміни клімату. Якщо порахувати - на ці в лапках "ми рішуче налаштовані", "ми підтвердили спільну зацікавленість у подоланні", "ми домовились суттєво посилити співпрацю" скільки ми витратили часу, паперу, енергії?

Це було незвично й щонайменше - сміливо. Що цікаво - чиновники самої ООН потім неофіційно сказали мені: у штаб-квартирі немає образи. Від Зеленського почули багато щирих різких (хоча і справедливих) слів, які тут і самі постійно казали в кулуарах, але прагнули ніколи не говорити публічно. І , вважають, хтось нарешті мав це зробити.