В Україні пройшов День пам'яті жертв Голодоморів [ Редагувати ]
На сьогодні Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав
Цей тиждень завжди важкий для нас. Адже в останній четвер листопада ми згадуємо про мільйони українців, чиє життя забрали голодомори. Правду про ті чорні часи десятиліттями приховували, свідоцтва про звірства - знищували. Та все ж ми не забули - і в наших вікнах у ці дні горить свічка пам'яті.
Інна Марецька розповість - що навіки закарбувалося в історії кожної української сім'ї.
17 місяців тотального - пекла. Те, що не має права забувати жоден українець. Голодомор...
Дуже був гарний урожай 1933 року...
І це, певно, найцинічніший злочин радянської влади.
Аби українці й не мріяли про власну незалежність - більшовицький режим на чолі зі Сталіним узявся до репресій. Супротив придушували - голодним мором. Цей геноцид замаскували під плани хлібозаготівлі.
Юлія Коцур, заступниця гендиректора Національного музею Голодомору-Геноциду:
Є документи, які стверджують, що відбувався продаж вилученого в українців зерна за кордон, за це зерно купували обладнання, воно зберігалося на складах, воно гнило під дощами, гнило, але не роздавали людям.
На кожне село ставили жорстке "хлібне" завдання. Якщо люди цей план не виконували - село заносили на "чорну дошку".
Юлія Коцур, заступниця гендиректора Національного музею Голодомору-Геноциду:
Що це означало? Це означало - блокада населеного пункту. Сюди нічого не ввозилось, люди не могли покидати територію.
Тетяна, родичка жертв Голодомору:
Все було загороджено, заградотряди такі стояли. Стояли війська, щоб люди вмерли у своєму селі.
Спочатку каральні загони відбирати лише м'ясо, сало і картоплю. Потім - узялися й за абсолютно всі харчі. А хто зазіхне на колгоспне поле чи рибу в річці - розстріл!
Тетяна, родичка жертв Голодомору:
Я вам скажу, як трошки спаслася наша родина. Було два мішки липи. І в тих мішках завелися оси, дикі оси. І ото брали тут липу, перетирали з тими осами, з водичкою, отак якось доживали.
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни - їли своїх померлих дітей.
Юлія Коцур, заступниця гендиректора Національного музею Голодомору-Геноциду:
Це надзвичайно тяжкі, надзвичайно жахливі матеріали. Потрібно розуміти, що люди доведені до такого психічного стану. Це не було скажімо повсюдно, але батьки намагались не випускати дітей на вулицю, щоб не дай боже хтось там їх не спіймав.
Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, тисячу - щогодини і майже 25 тисяч людей щодня.
Юлія Коцур, заступниця гендиректора Національного музею Голодомору-Геноциду:
Ми говоримо про 10 з половиною мільйонів українців вбитих голодом. Чотири з них - це діти.
Але не всі області України пройшли цей терор. Голоду не було на Буковині, яка тоді була в складі Румунії, в чехословацькому на той час Закарпатті. А також на землях Галичини й Волині. Вони входили до складу Польщі. Мій колега Іван Сірецький - поїхав на річку Збруч. Тоді - межу між двома світами.
Іван Сірецький, кореспондент:
Річка Збруч. Сьогодні вона розділяє Тернопільську і Хмельницьку області. А в 32-33 роках - це був кордон між життям і смертю.
І це не пафосна метафора. До 1939 року по Збручу пролягала межа між Радянською Україною і Польщею. І в той час, як на Тернопіллі селяни - жили звичним ситим життям, на Хмельниччині - помирали від голоду. З надією врятуватися, люди вбрід тікали на польську сторону. Але марно - там їх зупиняли прикордонники. І це була - безнадія....
Оксана Ундерко, історик, краєзнавець:
Вони прямо ось тут передавали цих людей назад і буквально якихось 10, 20 метрів людина відходила, той біглець, той, хто втікав на ту сторону і його з дотів прикордонники тут розстрілювали.
Це село Долинівка, Хмельницької області. Пані Марії Крисько - сто років. І вона - остання очевидиця голодомору в цій місцині.
Марія Крисько, пережила Голодомор:
Там поляки, а тут нашим москалі на цім боці. Тай туди не можна було. Вот зараз можна, куда хочеш йти, туда йдеш. А тоді де так було?
По той бік річки - селище Скала-Подільська. Влітку 1932 місцеві побачили перші ватаги голодних людей із сусіднього села.
Оксана Ундерко, історик, краєзнавець:
Першими це були діти, які бігали Збручем і кричали "Дайте їсти, дайте хліба". Ну і ще коли якийсь момент, наші галичани знаходили момент, то вони перекидали цей хліб.
Так і рятували подолян від голодної смерті. Пані Марія пригадує - більшовики просто знищували харчі.
Возили в Збруч висипали хліб, чого… - Що був лишній? - А я знаю… - А людям не дали. - Ну, бо такий час був настав.
У 1932 році жінці було одинадцять. Мала ще двох старших братів. Вижила завдяки матері, яка все, що можна було назвати їжею, віддавала дітям.
Марія Крисько, пережила Голодомор:
Фасоля якась гнила була хтозна-яка, визбирали. По полю корову волочила, поле та й збирала бараболі сухі такі, що в землі висихає. Та й то їли.
Ірині Іллівні - 84. Вона пережила інший голодомор. Повоєнний. 46-47-го років. Тоді її рідна Скала-Подільська вже перейшла під радянську владу.
Ірина Капаціла-Романюк, пережила Голодомор:
Лобода, кропива була. Мама змолола, бо жорна були чуть не в кожного, змолола і таку похльобку зробила.
Жінка ховалася від голодних людей, які бродили вулицями. Боялася їх, бо за окраєць хліба навіть сусід сусіда міг убити. А найбільше в її пам'яті закарбувався випадок, коли мати приготувала їжу для курей.
Ірина Капаціла-Романюк, пережила Голодомор:
Відкривається до нас хвіртка, і поволі, поволі переставляє жінка ноги - одна дитиночка на руці маленька, а друга дитиночка тримається її за спідницю. Жіночка підходить, бере тої курячої їди і тиче дитиночці до рота.
Найбільше старенька молиться, аби це пекло - ніколи більше не повторювалось.
Ірина Капаціла-Романюк, пережила Голодомор:
Люди пухли з голоду і всьо забирали, вивозили і навіть спалювали, але щоби люди не вижили.
Цими вихідними по всій країні вшанували пам'ять жертв Голодоморів. Почалися заходи із традиційної акції - Свічки пам'яті.
Інна Томіна, кореспондентка:
Напевно немає в Україні родини, котру б не зачепила ця страшна трагедія. Сьогодні ось цей вогник - це пам'ять про голодну юність моєї прабабусі Любові, а також про мільйони жертв цього страшного геноциду - голодомору 32-33 років.
Це не можна забувати. Та головне - аби той страшний злочин проти українського народу і визнавався світом, як злочин.
Сергій, киянин:
І я думаю, що роль нашого покоління і обов'язок нашого покоління, щоб в усьому світі Голодомор був визнаний, як геноцид українського народу і тоді, я вважаю, що місія нашого покоління буде виконана.
На сьогодні Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав. Ще вісім - засудили як акт винищення людства.
