Волонтери допомагають впоратись зі стихійними похованнями у звільнених містах [ Редагувати ]
Місяць в окупації та вже місяць після. Життя в Тростянці на Сумщині поступово налагоджується. Втім, є місце, де й досі дуже небезпечно. В саперів поки не вистачає часу на ретельну перевірку кладовищ. Людей під час ворожих обстрілів часто ховали просто на городах. А нині для перепоховання у мешканців інколи просто немає коштів. І єдина надія містян - на волонтерів.
84-річний батько пані Ольги помер наприкінці березня. Поховали його в саду.
Ольга Шимко, мешканка Тростянця:
Поки що немає можливості переховати, бо дуже заміновано, там підриваються люди, у нас ЗАГС працює вже, у них все було винищено, все, навіть калькулятори, комп'ютери, все на світі, вони зараз оформляють дуже багато смертей.
На воротах центрального цвинтаря Тростянця досі зроблений ворогами напис з помилкою.
Анатолій, мешканець Тростянця:
Може десь і було заміновано, як розказують де знімали, то в общем-то не на кладбище, а возле кладбища.
Утім, містяни, що живуть поруч, запевняють, далі головної алеї краще не заходити.
Олександр Кравченко, мешканець Тростянця:
Так як говорили із саперами, сказали, бажано не відвідувати кладовище, так як орки находились кругом, вони заїхали безпосередньо на кладовище.
Люди розповідають, де саме стояла ворожа техніка.
Лідія Феденко, мешканка Тростянця:
Отам стояли два танки, там ото й хата побита, напротів Баранюка два танки стояли, і отам де туалет, тут попиляли, закривали, ото там стояв, там снайпер був.
Ще в перші дні окупації загарбники заблокували роботу ритуальної служби, розстріляли машину. Забороняли жителям ходити вулицями. На блокпостах попереджали, що відкриватимуть вогонь.
Мирослав з командою вдень пік хліб та роздавав його людям. До нього за допомогою почали звертатися містяни й з приводу загиблих родичів.
Мирослав Шило, волонтер з Тростянця:
Ну ми сіли там командою з хлопцями подумали, нумо шукати машину і будем щось робить, відвозили на лікарню, в лікарні робили там певні записи, хто це, що це, щоб потім інформація на кладовищі, відвозили на кладовище, хто в чом, хто в мішку, хто на простирадлі, не було ніяких атрибутивів поховань, тому що там коли ми навіть перший раз туди поїхали, стояли снайпери. Вони за нами дуже пристально, слідили, щоб ми не робили ніяких різких рухів.
Хлопці ризикували життями, але відмовити не могли.
Мирослав Шило, волонтер з Тростянця:
Був мінометний обстріл на електрозаводі, там була черга за олією, люди вже розходились, шли додому, три людини там загинуло, хлопчик і дві жінки, точно та ж сама історія, хлопець відгукнувся, поїхав туди на своїй машині, шестерка, жигулі, багажник, в багажнику відкритому так по всьому місту і перевозили на лікарню.
Та потім окупанти ще більше озвіріли. До кладовища нікого й близько не підпускали.
Олександр Кравченко, мешканець Тростянця:
Чи були вбиті, закатовані, чи помирали своєю смертю, люди знаходились у своїх помешканнях, або ж в гаражах, сараях, підвалах, так само в моєї колеги чоловіка вбило осколком, його не давали довезти до лікарні, він помер в батьків на очах.
Посеред вулиці поруч із цвинтарем стояла замінована автівка, викрадена в місцевих.
Олександр Кравченко, мешканець Тростянця:
"Ланос", красного цвета, когда вони його залишали, т.е. він стояв просто перепона на дороге, він був заминирован.
Після звільнення Тростянця від рашистів могили копають на новій ділянці цвинтаря. Проте чимало людей не можуть перепоховати рідних - не мають коштів. Тож волонтери знайшли благодійний фонд з Південної Африки.
Андрій Соколов, волонтер:
Люди ограблены и после оккупации, финансовое положение тяжелое, проблему никто не решает и вот пришла такая идея организовать такую программу. Эта программа работает для всех людей, которые столкнулись с такой ситуацией, что их близкие были похоронены не на кладбище, либо тем, кто умер в результате войны.
За кошти благодійників вже перепоховали до трьох десятків людей. Звернулось - ще стільки ж. Тим часом в місті слідчі ДБР розпочали ексгумацію закатованих та вбитих мешканців, щоб задокументувати докази воєнних злочинів.