Працівники центру екстреної медичної допомоги з Прикарпаття стали до лав ЗСУ [ Редагувати ]

Вони змінили білі халати на військовий одноострій, а швидкі - на бойові машини. І нині рятують не звичайних пацієнтів, а цілу країну. Майже три десятка працівників центру екстреної медичної допомоги з Прикарпаття стали до лав ЗСУ і вже кілька місяців боронять на фронті від окупантів Україну.

Більшість пішли туди добровольцями, хоча могли цього не роботи. Адже медики - працівники критичної інфраструктури - і мають "бронь" від мобілізації. Що змусило їх від неї відмовитися? Жанна Дутчак поспілкувалась з нашими оборонцями.

Дмитро - лікар швидкої допомоги. Разом із бригадою якраз повертаються із чергового виклику. Поки є вільна хвилина між наступним виїздом, береться за телефон.

Цей номер Дмитро набирає чи не щодня… З надією почути в трубці голос колеги і друга - Олександра. Вони пліч-о-пліч вже шість років працюють в одній бригаді швидкої. Він - лікар, а напарник - фельдшер. Вони не бачилися вже два місяці. Бо Саша воює на передовій.

Дмитро, лікар швидкої допомоги:

Час від часу бере трубку, але деколи не бере, бо я розумію, що йому там зараз дуже не просто, є такі моменти, коли він не має можливості говорити.

Всі медики швидкої - як працівники критичної інфраструктури - мобілізації не підлягають, каже Дмитро. Але Олександр не захотів скористатися своєю "бронею", і пішов на фронт добровольцем.

Дмитро, лікар швидкої допомоги:

Він просто така людина, дуже патріотично налаштований. І коли це тільки почалося, він одразу вирішив, що він тут не зможе бути. Він буквально тиждень посидів. Але не міг знайти собі місця. І пішов записався в добровольці.

Окрім Олександра з бригади Дмитра на передову пішли ще двоє хлопців.

Дмитро, лікар швидкої:

Один тоже дуже хороший друг, він працює в нашій бригаді фельдшером. Його звати Василь. Він дуже досвідчений фельдшер. І незважаючи на те, що в нього є маленька дитина.. це його не стримало. І третій член нашої бригади Віталій - він працює у нас лікарем. Сказав, що не може бути в тилу.

Мирон Матейко, керівник КНП "Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради":

Молодий хлопець, три роки як працює, приходить зранку і каже: "Я кожен ранок встаю із відчуттям якогось обов'язку. Я хочу зняти бронь і я хочу піти воювати".

Від початку війни до українського війська пішли майже тридцять працівників обласного центру екстреної допомоги - три лікаря, чотирнадцять фельдшерів та 9-ро шоферів. Керівник закладу каже: втрата одразу такої великої кількості працівників, звісно, відчутна. Але на роботі це кардинально не позначилась. Бо решта колективу - міцно тримає тил.

Мирон Матейко, керівник КНП "Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради":

З лютого, цілий березень і до тепер ніхто у відпуска не йшов. І один одного у нас багато підміняємо до сих пір. І ми працевлаштували шість, правда жіночого роду, медпрацівників зі сходу, з Харкова, з Луганська.

Деякі медики працюють і без вихідних. Багато волонтерять, вчать надавати першу домедичну допомогу для хлопців, які вирушають на фронт. Виїжджають франківські бригади і на евакуацією поранених.

Дмитро, лікар швидкої:

Неодноразово ми виїжджали на екстрені перевезення військових, поранених в Житомир, Київ. Перевозили сюди до госпіталів.

Крім того, на потреби ЗСУ працівники франківської екстреної служби пожертвували свою місячну зарплату - в сумі майже півмільйона гривень. А ще передали бійцям три десятки санітарних машин….