Жителі прикордонних з Білоруссю сіл готуються до оборони [ Редагувати ]

Масштабні військові навчання протягом цього тижня тривають на території Гомельської області Білорусі - менш як у півсотні кілометрів від Волині. До того ж білоруська армія знімає зі зберігання застарілі танки та БМП. Український Генштаб не виключає, що цю техніку можуть готувати для передачі росіянам, адже тим уже бракує зброї.

Відтак, українська армія та спецслужби уважно стежать за перебігом навчань лукашенківського війська та посилено охороняють кордон. Чи чутно брязкання білоруської зброї у наших прикордонних селах? З їхніми мешканцями поспілкувалися мої колеги.

Від будинку подружжя Охрімуків до кордону з Білоруссю лише трохи більше як два десятки кілометрів.

Іван Охрімук, житель села Жиричі:

У нас зараз тихо тут в селі, в Жиричах, і по Волині ж.

Тож пан Іван упорядковує своє подвір'я - косить траву. Про всяк випадок гострить косу.

Щоб гостріша була. - Щоб боялись і не приходили? - Да.

Подружжя знає, що білоруси попід кордоном затіяли свої навчання. Тож пильності не втрачають, але те, що сусіди підуть війною - сумніваються.

Іван Охрімук, житель села Жиричі:

Підтягнули на 50 кілометрів свої війська я думаю що нє, білоруси не наважаться на нас наступати.

Та ще у перші дні війни селяни спорудили собі укриття. Їх схованка - у льосі.

Іван Охрімук, житель села Жиричі:

В нас там були тюки, сіно складали, ну лежанки такі були, ховаться. Ми так зайдемо - тішина, вийдемо подивимось - опять. Внуки там, внучка була, то вона боялася. Вєщі були, документи, все було наготовлено.

Тут і запаси тогорішньої картоплі. На полицях поміж закрутками - торбинка з ліками.

Во медикаментов тут бачте скіко і термометр вот. Тут все є, все що треба, але воно не спасе, як кинуть ту ракету.

Охрімуки кажуть, ховалися в льосі лише у перші дні війни. Тепер вже за понад три місяці - до повітряних тривог - звикли, а поміж ними клопочуться про своє господарство та город.

Марія Охрімук, жителька Жиричів:

Тако на небо поглядаю вночі, не чуєш, але коли знаєш, що там щось проходить, то тако згораєш зсередини, всередині переживаєш. Так не то, що біжиш куда, але переживаєш.

У цьому прикордонному селі живе понад дві тисячі людей. Ще наприкінці лютого трохи жінок з дітьми виїхали. Та нині уже повертаються. А от чоловіки з перших днів агресії, каже староста, були готові захищатися.

Сергій Вашестюк, староста Жиричівського старостинського округу:

Їздили окопи копали, мішки-пісок, ну підготовувались до того, якщо підуть через наше село, щоб можна було оборонятися. Зараз люди більш успокоїлися. Надіємося, що білоруси наші сусіди, не підуть сюда, тому що багато навіть з нашого села живуть у Білорусії. Це наші сестри, брати. Так само з ними спілкуємось передаємо, що в нас твориться. Вони вірять, канєшно, нам.

У прикордонних селах навіть прихистили переселенців. У Ратнівській громаді оселилися майже вісімсот людей з регіонів, де тривають бої. Юлія з Донеччини на Волинь переїхала з трьома дітьми і мамою.

Юлія Неровна, переселенка з Донеччини:

Останньою точкою стало приліт, ракетний удар по Крамарському, залізничному вокзалу. Мені здається, я таких скільки живу таких чуйних людей я ніде не зустрічала. Взагалі сусіди допомагають, господарі - надзвичайні люди. Ми зрозуміли, що ми вже тут дома.

Місцеві ж розповідають, що боялися лише, коли з того боку кордону чули гуркіт ворожої техніки, а в небі бачили гелікоптери.

Микола Корнелюк, староста Кортеліського старостинського округу:

Коли стояли чеченці тут, які потім пішли на Бучу, вони тут стояли - то тоді да - тут рух був, а на сьогодні їхніх прикордонників не видно, щоб вони там ходили, бо в мене хлопці теж кажу там і на озері дивляться контролюють обстановку.

Зараз ситуація дещо стихла. Хоча через військову активізацію сусідів - усі знову насторожі.

Сергій Вашестюк, староста Жиричівського старостинського округу:

Тут навчання проходять близько кордону ми канєшно як то кажуть переживаємо, наблюдаєм, щоб де не прорвалися диверсійні групи ніякі. Якби могли - напали б вони в перші дні, я думаю. Зараз вони брязкають зброєю, щоб утримувати військових на нашій границі. Тож мусимо захищатися і тут стояти.

Рух техніки в Білорусі відстежують і прикордонники. Кордон нині під посиленою охороною. А це понад двісті кілометрів спільного рубежу.

Маргарита Вершиніна, речниця шостого прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України:

Ситуація на кордоні з Білоруссю в межах області контрольована. Ми не спостерігаємо в безпосередній близькості до державного кордону скупчення військової техніки з території суміжної держави. Однак зазначу, що охорону державного кордону ми продовжуємо здійснювати посилено. І оскільки залишається цей напрямок загрозливим, то він посилений як додатковими силами державної прикордонної служби, так і іншими силами сектору безпеки оборони.

Наземний кордон на Волині дотепер непорушний. Прикордонна громада живе своїм звичним тиловим життям.

Віталій Бірук, Ратнівський селищний голова:

Хочемо миру, але готуємося до війни. Наші люди знають, що робити. Налаштовані, готові захищати.

Як знищуватимуть ворожих диверсантів, якщо ті ризикнуть ступити на українську землю, показали й бійці тероборони Волині. Вони нещодавно теж провели свої навчання.

Тож якщо ворог таки надумає прориватися ще й з цього боку - на нього чекатиме гідна відсіч і пощади не буде, кажуть бійці. Місцеві у своїх захисниках не сумніваються.

Миру й перемоги!