Щоденник війни: довгий путь з окупованого міста [ Редагувати ]
Сторінки цього щоденника оприлюднив у фейсбуці маріупольський фотограф
Школяр, який приголомшив світ своїм щоденником, нарешті разом з родиною зміг вибратися з окупованого міста. Світлини із записами дев'ятирічного Єгора Кравцова, які оприлюднив маріупольський фотограф Євген Сосновський, викликали сльози співчуття в мільйонів людей по всьому світу. Чи хоче автор щоденника у майбутньому стати письменником - знає Сергій Вендін.
У нас под воротами, через 50 метров стояли танки, и бабахали на "Азовсталь".
Юний блондин із блакитними очима власні переживання під час постійних обстрілів залишав на папері. Крихітний нотатник заповнений дитячим почерком - хлопчик писав про страшні події, що сталися із ним, його родиною, містом, в якому жили. Перше слово, яке написав Єгор, - "війна".
Єгор Кравцов, автор щоденника:
Начал писать, когда у меня дедушка умер, дальше не помню что…
Від цього запису й досі крається серце в мами школяра.
Олена Кравцова, мати хлопця:
3-е, воскресенье. Я хорошо поспал, проснулся и почитал до 25 страницы. Еще у меня умер дедушка 26-го. У меня рана на спине, выдрана кожа, у сестры ранения головы, у мамы выдрана кожа и дырка в ноге. Мне 8 лет, сестре - 15, маме - 38.
Єгор згадує і про улюблених собак.
Єгор Кравцов, автор щоденника:
Это собаки… - Почему у них крылья? - Ну, они ангелочки же. Померли. Нас накрыло и их конечно же. Даньку стеклом порезало, а Бимку завалило.
Сторінки цього щоденника оприлюднив у фейсбуці маріупольський фотограф Євген Сосновський. Одкровення школяра викликали сльози в людей по всьому світу.
Микола Осиченко, керівник реабілітаційного центру:
Это шокирующая история. Дети документируют войну. Дети вместо того, чтобы рисовать небо, они рисуют своих собак, своих родственников в виде ангелков - это жестко.
Для хлопця - це можливість висловити те, що на душі, каже мати.
Олена Кравцова, мати хлопця:
Он хотел - он это делал. Он хотел таким образом высказаться. Он всегда старается прежде чем мне что-то сказать, чтобы меня расстроить, 20 раз подумает, но, видимо, таким образорм хотел вылить это все, все переживания.
Прізвище школяра тривалий час тримали у секреті, поки він разом зі старшою сестрою, мамою та бабусею не виїхав з окупованого Маріуполя, де родина мешкала у напівзруйнованому будинку.
Наш бомжатничек… Видео на память записываю. Тут у нас романтика. Выходишь - голое небо. Все, что осталось от маминого дома. В кухню заходить я боюсь потому, что она постоянно сыпется.
Попри такі жахливі умови, родину довелося вмовляти почати нове життя на новому місці.
Микола Осиченко, керівник реабілітаційного центру:
Жители Мариуполя находятся в плену российской пропаганды, там полный информационный вакуум. Они, слушая русских, они думают, что здесь война везде, в каждом городе, война, нищета, голод, здесь ничего нет. Им рассказывают, что Мариуполь сейчас намного лучше, чем Запорожье, Киев, или еще что-то…
Щоденник Єгора спонукав волонтерів переконати матір хлопця щодо виїзду з міста.
Микола Осиченко, керівник реабілітаційного центру:
Когда Женя Сосновский вышел с этим дневником в СМИ, в паблик, пошло очень много положительных отзывов. Пошло много предложений, Жене предлагали помощь все, давайте вытащим, и Женя, как мог, передавал это Лене, передавал это Егору, передавал это Нике - всем, чтобы они чувствовали, что их тут ждут.
Сам Єгор каже, коли писав щоденник, не думав про популярність.
Єгор Кравцов, автор щоденника:
Просто думал, что найдет человек, не найдет… Почитает/не почитает, а оказалось…
На одній зі сторінок щоденника Єгор намалював себе у майбутньому. Каже, що мріє стати кухарем. Поки робить овочеві та м'ясні нарізки та чекає коли мама приготує йому яєчню.
